Метою статті є археографічна публікація тексту автобіографії Миколи Федотовича Біляшівського 1923 р. – організатора і першого директора найбільшого музею країни. Публікації передує розлогий дослідницький і джерелознавчий коментар.
Автори звертають увагу на те, що рукопис з цим текстом був добре відомим науковцям, однак досі не публікувався повністю і використовувався тільки для отримання біографічної інформації та цитувань. Після верифікації ключових повідомлень життєпису, автори доходять висновку, що він є важливим джерелом з історії українського націєтворення, інтелектуальної історії та історії українського музейництва кінця ХІХ – початку ХХ ст. У зв’язку з цим, запропоновано кілька стратегій для проведення подальших досліджень цього тексту.