Перлиною зібрання Національного музею історії України є колекція фігурок з бивня мамонта зі стоянки Мізин на Чернігівщині. Ці невеликі, але надзвичайно складні вироби вже понад століття привертають увагу дослідників. Їхні образи, форми й орнаменти інтерпретували археологи різних країн та поколінь, і переважна частина дослідників убачає в них антропоморфні мотиви, що цілком відповідає характеру і природі палеолітичного мистецтва Європи.

Нове дослідження, присвячене технологіям виготовлення та орнаментації вісімнадцяти фігурок, здійснила міжнародна команда дослідників: доктор філософії Симон Радченко (Музей археології Університету Ставангера; керівник групи), доктор філософії Олександр Науменко (Національний музей історії України), доктор філософії Дмитро Кіосак (Ляйбніцівський центр археології), доктор філософії Аня Мансруд (Музей археології Університету Ставангера), доктор філософії Енді Нідгем (Університет Йорка), доктор філософії Емі Літтл (Університет Йорка). Результати було опубліковано в журналі Heritage Science (партнерському виданні Nature).

Фігурки досліджували під мікроскопом, а для шести з них у межах проєкту «Ukrainian Heritage Digitisation and Dissemination Initiative» створили високоточні 3D-моделі. Проєкт організували громадська організація «Науково-дослідна лабораторія “Архаїка”» й неурядова організація CyArk за підтримки Посольського фонду США зі збереження культурної спадщини з метою цифрового документування української культурної спадщини, збереження інформації про артефакти та забезпечення можливості їхнього подальшого дослідження й представлення навіть в умовах війни.

«Такі проєкти відкривають нові можливості для дослідження культурної спадщини завдяки сучасним методам цифрового документування. У час, коли війна і далі загрожує культурній спадщині України, збереження детальної цифрової інформації про унікальні артефакти набуває особливого значення. Саме тому нині так важлива тісна міжнародна співпраця. Ми щиро вдячні Національному музею історії України, насамперед зберігачці палеолітичного зібрання Тетяні Радієвській, за можливість дослідити унікальні мізинські артефакти», — наголошує доктор Олександр Науменко.
Поєднавши результати мікроаналізу та цифрового дослідження, команда реконструювала повний цикл виготовлення фігурок і простежила логіку створення геометричного орнаменту. Виявилося, що орнамент на поверхні мізинських виробів пов'язаний із природною внутрішньою структурою бивня. Його джерелом могли бути так звані лінії Шрегера й Оуена — характерний візерунок, що утворюється всередині бивня в процесі його росту та особливо помітний на поперечному зрізі. Цей зв'язок помітили ще понад пів століття тому, однак сучасні цифрові методи надали нові докази та продемонстрували, що орнаменти не лише повторюють природну структуру бивня, а й композиційно організовують фігурки відповідно до цього візерунка.
«Поєднання сучасних цифрових методів з мікроскопічним аналізом та археологічним контекстом дало нам змогу як реконструювати процес виготовлення цих фігурок, так і трішки деталізувати їхню роль у житті людей пізнього плейстоцену. Наші результати свідчать, що орнаменти мали не лише декоративне значення. Імовірно, вони відігравали важливу роль у соціальному житті людей, які їх створили», — зазначає доктор Олександр Науменко.

Дослідники порівняли час появи відомих жіночих фігурок у Європі впродовж періоду від близько 44 до 12 тисяч років тому. Результати підкреслили особливе місце мізинських виробів у європейському палеолітичному мистецтві. Їхня поява припадає на період після максимуму останнього зледеніння — найхолоднішого етапу останнього льодовикового періоду. Саме в цей час на території сучасної Чернігівщини з'являються нові варіанти жіночих фігурок, а згодом подібні тенденції абстрактного зображення жіночого тіла простежуються і в інших регіонах Європи. Проте орнаменти цих пізніших фігурок не відтворюють ліній Шрегера й Оуена, залишаючи таку рису характерною саме для мізинської групи. Це дає підстави говорити про різноманітність шляхів розвитку палеолітичного мистецтва в Європі. Символічні традиції Східної Європи не були просто продовженням або копіюванням найвідоміших західно- та центральноєвропейських зразків. Вони могли розвиватися за власною логікою, формуючи оригінальні художні рішення. Мізинські фігурки яскраво демонструють цю особливість. Вони відрізняються не лише від давніших жіночих фігурок Східноєвропейської рівнини, а й від дещо пізніших знахідок з території сучасних Німеччини та Польщі.

Це дослідження вкотре змушує замислитися над тим, як ми уявляємо розвиток палеолітичного мистецтва. Традиційна схема, в якій мистецтво послідовно рухається від простих форм до складніших, дедалі менше відповідає різноманітності археологічних матеріалів. Можливо, замість прямої лінії (від «простого» до «складного») варто уявляти безліч шляхів, що виникали в різних місцях, перетиналися, розходилися та знову зустрічалися. І мізинські фігурки — один з яскравих прикладів того, якими самобутніми могли бути ці шляхи.
«Ми оптимістично налаштовані щодо того, що наші майбутні цифрові дослідження проллють більше світла на виникнення та розвиток мистецтва в Європі та допоможуть побачити значно складнішу й цікавішу картину, ніж та, яку ми маємо нині», — підсумовує доктор Симон Радченко.

Доктор Емі Літтл, професорка університету Йорка, наголошує на іншому важливому аспекті дослідження: «Це відкриття дає дивовижну можливість зрозуміти, як люди палеоліту сприймали свій матеріальний світ і взаємодіяли з ним. Наочні докази того, наскільки невід'ємною частиною мистецьких практик був мамонт — не лише як джерело кістки та бивня, а й як джерело мистецького натхнення, — це важливий крок у нашому розумінні палеолітичного мистецтва та матеріальної культури».
Із матеріалами дослідження можна ознайомитися за посиланням: https://www.nature.com/articles/s40494-026-02988-5