26 лютого на базі Національного музею історії України розпочався освітній курс з інклюзивних практик «Музей для кожного», на який зареєструвались понад 700 учасників з усієї України ‒ як в офлайн, так і в онлайн форматі. 
Відкрили курс урочистим заходом «Разом Небайдужі: Музей для кожного», що став символічним завершенням всеукраїнської комунікаційної кампанії #РазомНебайдужі від Представництва ЄС в Україні та стартом освітнього курсу «Музей для кожного» з інклюзивних практик від Національного музею історії України. 

«Комунікаційна кампанія #РазомНебайдужі протягом трьох місяців розповідала надихаючі історії про те, як Європейський Союз за допомогою своїх ініціатив розбудовує соціально небайдуже суспільство і працює з питаннями інклюзивності. Адже саме європейська цінність людської небайдужості і гідності є основоположною для набуття Україною членства в Європейському Союзі», ‒ наголосила на початку заходу Маріанна Камінська, комунікаційна координаторка Представництва ЄС в Україні. 

З вітальним словом також виступила заступниця Міністра культури з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації Анастасія Бондар, зауваживши: «Сьогодні всі музеї нашої країни працюють в абсолютно новій реальності. До нас приходять ветерани й ветеранки, родини військових, внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю, люди з бойовим досвідом, багато дітей різних категорій ‒ з власними переживаннями та травмами. Ми повинні дуже уважно й делікатно ставитися до цього досвіду і зробити так, щоб музеї були доступними для всіх». Як додав Артем Біденко, ключовий експерт проєкту «Українцям про ЄС», зараз Міністерство культури України взяло серйозний курс на впровадження європейських практик, зокрема співпрацює з програмами «Креативна Європа» та House of Europe, ‒ і чимала частина проєктів стосується інклюзії.

Водночас українські інституції вже можуть ділитися власним досвідом. Про це зазначила генеральна директорка Національного музею історії України Олена Земляна: «Сьогодні до нас звертаються європейські колеги з інших музейних інституцій, щоб перейняти наш досвід. На мою думку, українські експерти зараз демонструють значно вищий рівень професійності, ніж це було раніше».

Як виникла ідея створення проєкту, розповіла його координаторка Світлана Сластеннікова: «Ідея формувалася багато років. Уперше я серйозно замислилася над цим у 2014 році, коли почалася війна і до музею почали приходити внутрішньо переміщені особи ‒ люди з травматичним досвідом, зокрема пов’язаним із вимушеним залишенням домівок… Я зрозуміла, що не маю такого досвіду, який мають вони, і не завжди можу передбачити, які теми можуть бути тригерними, де варто бути особливо обережною, а де ‒ змінити підхід. Відчула, що мені бракує компетенцій для якісної комунікації. Так само раніше музей не мав досвіду системної роботи з людьми з порушеннями зору чи слуху. Тому, формуючи програму курсу, ми поступово визначили ключові напрями: робота з військовими, людьми з порушеннями зору та слуху, людьми з ментальними порушеннями. Окремо включили тему роботи з дітьми різного віку, адже в умовах війни діти також переживають травматичний досвід. Саме тому одна з тем курсу — “Діти і війна”».

Особливої цінності проєкту надає команда лекторів. До курсу залучили визнаних фахівців у своїх сферах. Їх об’єднує спільна мотивація: змінювати суспільство на всіх його рівнях, зокрема через інклюзивні практики в музеях. 
Так у перший день курсу на тему «Доступність закладів культури для маломобільних груп населення» для учасників виступили фахівець із питань доступності та інклюзії, автор численних семінарів і тренінгів, значної кількості посібників і методичних рекомендацій за напрямом доступності громадських просторів Євгеній Свєт, а також керівник напрямку соціальної підтримки ветеранів ГО Protez Hub, амбасадор Protez Hub і Державної програми протезування і супутніх реабілітаційних послуг, ветеран російсько-української війни на протезі Михайло Бакалюк.

На початку зустрічі Євгеній Свєт коротко представився аудиторії: «Я не є фахівцем з архітектури і не є фахівцем із будівництва. За фахом я педагог, спеціаліст із реабілітації порушень зору. Багато років я навчав незрячих людей орієнтуванню та самостійному пересуванню у відкритому просторі. Але з часом я зрозумів: незалежність людини ‒ це не лише навченість і соціалізація. Це ще й те, наскільки простір навколо неї облаштований з урахуванням різних потреб». За його словами, саме це усвідомлення привело його до теми доступності громадських просторів. Спікер запропонував модель розуміння доступності: «Є чотири базові складові доступності: фізична можливість, фізична безпека, наявність інформації, система навігації». 

Також він наголосив, що формальний аудит за чеклістом (пандус є, табличка є, плитка є) не гарантує реального доступу: «Ми маємо розуміти, що недостатньо наклеїти табличку шрифтом Брайля, поставити тактильну плитку чи щось пофарбувати. Потрібно розуміти функціонал — як це реально працює для людини».
Після виступу Євгенія Свєта слово надали ветерану і громадському діячеві Михайлу Бакалюку, який поділився особистим досвідом взаємодії військовослужбовців із культурними просторами та окреслив роль музею в процесі реабілітації й повернення до цивільного життя.

Фахівець наголосив: для ветеранів музей ‒ це не лише про дозвілля. Це простір пам’яті, проживання досвіду та соціалізації. У лікарнях і реабілітаційних центрах середовище повністю адаптоване, тоді як за їх межами починається реальний світ із бар’єрами ‒ фізичними й комунікаційними. Саме тому культурні інституції можуть стати місцем «мʼякої реабілітації через досвід» ‒  де людина знову відчуває себе не пацієнтом, а відвідувачем. Окрему увагу спікер надав музею як місцю пам’яті. Для багатьох ветеранів експозиції про війну ‒ це можливість повернутися думками до побратимів, проговорити свій досвід, знайти символічну точку опори, особливо коли немає фізичного місця прощання чи поховання. 

Михайло Бакалюк підкреслив, що бар’єри часто полягають не в сходах чи порогах, а в сервісі, тоні голосу, непередбачуваності або надмірній увазі. Головною тезою його виступу стала модель «трьох кіл трансформації»: простір, культура і свідомість. «Завдання музею — зробити контакт безпечним, передбачуваним, гідним, не з позиції жалю, а абсолютно нормальним. Давайте просто приберемо статус “ветеран”, приберемо статус “людина з інвалідністю” і залишимо просто — людина. Ставку робимо передусім на людиноцентричність»», ‒ підсумував спікер.

Освітній курс з інклюзивних практик «Музей для кожного» триватиме до 24 квітня. З програмою курсу можна ознайомитись на нашому сайті.
Національний музей історії України висловлює вдячність Представництву ЄС в Україні за співорганізацію заходу «Разом Небайдужі: Музей для кожного», а також партнерам події ‒ Міністерству культури України, Українському товариству глухих (УТОГ), ГО «Підтримай дитину», Музею Ханенків, БФ «Caritas Ukraine», проєкту VYMIR, Trinity HUB, Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України за інформаційну та експертну підтримку курсу «Музей для кожного».