85 років тому – 7 липня 1940 р. – спільна експедиція Інституту археології Української РСР та Центрального історичного музею України (попередника Національного музею історії України) почала археологічне дослідження київської Замкової гори. Керувала цією експедицією Валерія Козловська – відомий археолог, наукова співробітниця Центрального історичного музею України та Комісії з вивчення історії Києва при Інституті археології АН Української РСР. У складі експедиції працювали Борис Безвенглинський, геолог, науковий співробітник Інституту археології АН Української РСР, Надія Геппенер-Лінка, завідувачка відділу «Київська Русь» Центрального історичного музею України та Микола Кузнєцов, аспірант Інституту археології АН Української РСР. 

Польові щоденники учасників цих розкопок зберігаються у Науковому архіві Інституту археології НАН України. Знахідки, у 1940 р. виявлені на Замковій горі, зберігаються у Національному музеї історії України.

Звіт про роботу експедиції «Розкопи в Києві на горі Киселівці в 1940 р. (із матеріалів Наукового архіву Інституту археології АН УРСР)» у 1947 р. було оприлюднено у науковому часописі «Археологія». Прикметно, що у цьому документі (автором якого, певно, була Валерія Козловська) не згадувалося жодне з прізвищ учасників розкопок 1940 р. Це не було випадковим, адже Валерію Козловську та Бориса Безвенглинського життєві обставини восени 1941 р. змусили лишитись у окупованому Києві, де вони, щоб мати засоби до існування, працювали у археологічному музеї, створеному окупаційною владою. Після завершення Другої світової війни імена Валерії Козловської та Бориса Безвенглинського довгий час замовчувалися.

Більше про долю Валерії Козловської читайте в дописі.  

Археологи, які у 1930-х рр. досліджували Замкову гору, знали, що археологічні шари на більшій частині її плато були пошкоджені могильними ямами та склепами цвинтаря, що існував на Замковій горі з 1840-х рр. Незруйнованими лишалися ті ділянки гори, що розташовувалися на схилах поза кладовищенською стіною. 

Слід зазначити, що за рік до розкопок 1940 р. археологічна експедиція під керівництвом Валерії Козловської вже досліджувала ділянку плато Замкової гори, розташовану над Житнім ринком на правому схилі штучної балки – давнього Воєводського узвозу: згадки про цю експедицію містяться у польовому щоденнику Валерії Козловської за 1940 р. Також збереглася інвентарна книга археологічних знахідок, виявлених у 1939 р., складена працівником Центрального історичного музею Іваном Бондарем. Зокрема, у цій книзі згадується про виявлення дубових стовпів (залишків замкової стіни) та свідчень діяльності замкових ремісничих майстерень. У складі археологічної колекції Національного музею історії України, сформованої зі знахідок 1939 р., перебувають понад 640 мідних обрізків та злитків міді, понад 200 кістяних напівфабрикатів і готових виробів, цілі та фрагментовані горщикові пічні кахлі 15–16 ст., кістяна шахова фігура «кінь». 

Місцем розкопок у 1940 р. стала ділянка Замкової гори площею 96 кв. м, яка з півдня прилягала до місця розкопок Сильвестра Магури у 1932–1933 рр. Це північно-західний уступ (схил) гори, де був добре помітний культурний шар потужністю 4 м, на який ще у 1880-х рр. звернув увагу археолог Микола Біляшівський. Поряд із місцем, де у 1940 р. відбулися розкопки, розташована глибока балка штучного походження, устя якої входить на вулицю Верхній Вал поруч із Житнім ринком. По цій балці у 16 – першій пол. 17 ст. пролягав узвіз із Подолу (де розташовувалася садиба київських воєвод) до Воєводської брами замку і далі – до воєводського палацу у замку. Дорога до Воєводської брами була настільки стрімка, що взимку, за свідченням «Люстрації (опису) Київського замку» 1552 р., на ній вирубували східці. Обабіч цієї дороги археологи у 1940 р. виявили рештки гостроколу, утвореного зі стовпів чотирикутного перерізу, встановлених у вертикальні гнізда один впритул до одного. Певно, ця дерев’яна стіна захищала дорогу з Подолу до замку.

Розкопки 1940 р. проводилися на двох ділянках схилів гори – там само, де і у 1932–1933 та 1939 рр. Розкопки 1940 р. показали, що у цьому місці Замкової гори археологічні шари послідовно змінювали один одного, демонструючи майже безперервну людську життєдіяльність із доби бронзи, свідченням чого стали знахідки уламків орнаментованих глиняних посудин першої пол. 2-го тис. до н. е. Під час археологічних досліджень на Замковій горі були виявлені також фрагменти ліпного посуду раннього залізного віку.

Свідченням людської життєдіяльності на Замковій горі у перших століттях н. е. стало виявлення фрагментів керамічного ліпного посуду зарубинецької та черняхівської археологічних культур. Доволі чисельними були знахідки і фрагментів керамічних виробів 7–9 ст.

У ході розкопок на Замковій горі археологи також виявили залишки двох житлових будівель 9–10 ст., у заповненні одної з яких перебували фрагменти кружального посуду, кістяний гребінь із залізними цвяшками та залізна сокира. Ці житла належали до слов’янського поселення, у 15–16 ст. майже цілком знищеного при спорудженні штучної виїмки, вирізаної у схилі Замкової гори для влаштування північного в’їзду до Київської фортеці – Воєводської брами.

У 1940 р. археологи з’ясували, що найбільш потужним (2,5 м) серед досліджених ними культурних шарів був шар києво-руського часу, що містив знахідки 11–12 ст.: фрагменти кружального посуду (переважно горщиків) та скляних прикрас (браслетів, каблучок та намистин), вироби із кістки (ґудзики, пластини-накладки, різноманітні руків’я), будівельну цеглу-плінфу, шиферні пряслиця, уламки цегли-плінфи з будівельним розчином, кам’яний бут, оброблені шиферні плити (які, можливо, були залишками якоїсь монументальної будівлі києво-руського часу). 

Дослідники з’ясували, що між давньоруськими археологічними шарами та шарами часів існування Київського замку (15 – перша пол. 17 ст.) перебуває прошарок спеціально ущільненого стерильного (позбавленого знахідок) ґрунту, штучно утвореного перед початком будівництва фортечних стін із метою вирівнювання поверхні плато гори. Потужність шарів 15–17 ст. (насичених рештками обвуглених та перетрухлих дерев’яних колод, кілків, глиняної обмазки стін) сягала 2 м. Поміж археологічних знахідок переважали фрагменти керамічних виробів 16–17 ст., яким притаманне глазурування поверхні скляною поливою ясно-зеленого і жовтого кольорів. Були знайдені і численні вироби з металу, кістки та каменю. Серед археологічних знахідок польових сезонів 1939 та 1940 рр. слід відзначити понад 100 фрагментів та цілих взірців горщикових пічних кахлів 15–16 ст. (що мають вигляд високих посудин із круглим денцям і широким устям квадрифольної, квадратної чи круглої форми), арбалетні стріли, фрагменти цегли-литовки та кістки тварин зі слідами обробки, що ввійшли до двох археологічних колекцій Національного музею історії України. 

Знахідки 1940 р. підтвердили повідомлення «Опису київського замку» 1552 р. про виготовлення «на замкові потреби» цегли (з якої мурували фундаменти дерев’яних замкових будівель та льохи для зброї і припасів), а також про існування на дерев’яних замкових стінах глиняного «кожуху». Археологи виявили великі шматки обпаленої та побіленої вапном глиняної стінної обмазки та чимало брускової цегли, складеної у окремій ямі. 

У 1940 р. дослідники, як і експедиція 1932–1933 рр., натрапили на рештки дерев’яних замкових «городень» (зрубів), про які згадують «Опис київського замку» 1552 та «Податковий тариф» 1570 р.: із прямокутних зрубів (кількість яких у різні роки становила від 133 до 177) складалися дерев’яні фортечні стіни. Виявлені у 1940 р. «кліті» замкових стін мали вигляд прямокутних дерев’яних зрубів, виготовлених із соснових колод. У таких зрубах (з яких складалися стіни Київського замку), за свідченням писемних джерел, розміщувалася замкова залога та ремісничі майстерні, утримували в’язнів, зберігали цінне майно та документи київські міщани. Під дошками підлоги однієї з «клітей» археологи знайшли сланцеву кам’яну форму для відливання ювелірних прикрас, позначену вирізаними літерами «Н» та «Т».