Нині жодна мама не може уявити прогулянку зі своєю малечею без дитячого візочка. Але до 19 століття цього «виду транспорту» не існувало. Немовлят і зовсім маленьких дітей у той час слуги або родичі носили на руках. Їх просто не було куди возити. Громадських парків тоді ще не було, як і звичаю кудись ходити з малюком. Дитячі візочки в сучасному розумінні цього слова з’явилися лише в 1830-х роках в Англії. Вони були дерев’яними, і тягнули їх за допомогою дишла. Модними візки зробила королева Вікторія – мама дев’ятьох дітей, яка бажала самотужки гуляти зі своїми малюками королівським парком. Це ноу-хау швидко набуло популярності серед родин вищого класу спершу у Великій Британії, а потім і по всьому світу. Середні й нижчі класи не могли дозволити собі придбати таку дорогу річ, і протягом ще понад ста років дитячий візок залишався неймовірною дивиною.

1853 року англієць Чарльз Бертон запатентував візочок із ручкою позаду. В конструкції було покращено керування, однак і цей винахід підходив лише для дітей після одного року, оскільки в ньому малюки могли тільки сидіти.

Лише наприкінці 19 століття візочок почав нагадувати не маленький «аналог» дорослого екіпажу, а сучасну колиску на колесах. Важливу революцію в історії дитячих візочків здійснив американець Вільям Річардсон. Він створив реверсивну модель цього засобу перевезення. Крім того, він оснастив свою модель осями, що додало їй маневреності. Колеса в конструкції В. Річардсона оберталися на 360 градусів цілковито незалежно одне від одного. Патент на цю модель винахідник отримав 18 червня 1889 року. Означена дата й стала днем народження сучасного дитячого візочка.

Увійшли у вжиток дитячі візочки на межі 19 і 20 століть. Це було пов’язано не лише з модою або функціональними перетвореннями, а й з розвитком гуманізму. В той час відбулися зміни як у підході до виховання дітей, так і щодо турботи про їхнє здоров’я. Виокремилася ціла галузь медицин  – педіатрія. Батьки почали приділяти більше уваги перебуванню дитини на свіжому повітрі, а отже, виникла більша потреба в її транспортуванні, яку задовольняло використання дитячого візка. Виробництво швидко переорієнтувалося на більший комфорт для дитини. Дитячі візочки стали простішими – й досі плетені або шкіряні, вони втратили свій химерний вигляд, оксамитові килимки та парасольки. Відтепер увагу зосереджували на захисті дитини від дощу та на якості підвіски. В означений період візок розвернули на 180 градусів, обличчям до матері, а від сторонніх очей малюка приховував каптур на колисці. Тобто почали дбати про заспокійливий для дитини контакт із матір’ю, а не демонстрацію малечі світові.

Наприкінці 19 століття на підприємствах Західної Європи та США почали виготовляти й лялькові візочки, що фактично були мініатюрними копіями класичних фабричних зразків. Перші моделі випустили у Великій Британії, а на початку 20 століття підприємства нарешті відкрили для себе ринок дитячих іграшок як досить прибуткову сферу. Ляльковий візочок був мрією мільйонів маленьких дівчаток. Ними вони гралися на вулиці, що дозволяло дівчаткам зануритися в роль мами.

Одночасно виробництвом лялькових візочків займалися й невеликі ремісничі підприємства, які виготовляли їх обмеженими партіями. В НМІУ зберігається один з таких зразків. Візочок виготовлено на початку 20 століття, ймовірно, на території Австро-Угорщини. Його колиска й каптур сплетені з лози й пофарбовані. Колиска розташована на двох S-подібних ресорах і має чотири колеса з металевими спицями та гумовим обідком.

На зовнішньому вигляді візочків у 20 столітті великою мірою позначився технологічний прогрес. Після Першої світової війни їхні дерев’яні й плетені стінки замінили синтетичними тканинами, які не пропускали воду, колеса «одягли» в гуму, дорогі мідні шарніри почали виготовляти із дешевшого матеріалу – хрому.

Закінчення Другої світової війни викликало в країнах Європи та США демографічний вибух, так званий бебі-бум, що породив попит на дитячі товари. Це сприятливо позначилося на ринку дитячих візочків, які стали доступні майже для всіх верств населення. Саме в цей період нарешті з’явилися й перші візки вітчизняного виробництва в СРСР. За основу радянської моделі 1949 року обрали конструкцію німецького зразка. Через тотальний дефіцит придбати новий візок можна було лише завдяки «блату». У ньому виростали всі діти в родині.З роками в дитячих візочках з’явилися нові налаштування, розширилася їхня функціональність. У 1960-х роках у виробництві дедалі частіше почали використовувати алюміній, пластик, встановили гальма, збільшили шасі, в яких розміщувалися кошики для зберігання покупок. Нині дитячі візки радше нагадують трансформери, які дозволяють батькам змінювати їх під вік дитини, погодні умови й особисті потреби. Із сучасним візочком можна подорожувати, оскільки він легко поміщається в багажник автомобіля.