Спадщина корінних народів України – кримських татар, караїмів і кримчаків – залишається маловідомою для багатьох українців. Історичний клуб Польського Інституту у Києві цьогорічні зустрічі почав з лекції «Караїми Центрально-Східної Європи: культура, релігія, ідентичність», під час якої організатори й відвідувачі спробували охопити тисячу років історії караїмізму. 

Лекцію, яка проходила в книгарні «Сенс», читав Юрій (Амір) Радченко – кандидат історичних наук, старший викладач кафедри східної філології Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського, науковий співробітник Центру сучасної історії імені М. Гаєвого Українського католицького університету, директор Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи. Модерував зустріч провідний науковий співробітник Скарбниці Національного музею історії України, кандидат історичних наук Олексій Савченко. У межах партнерства з Історичним клубом Польського Інституту у Києві публікуємо конспект розмови про караїмів. Далі – пряма мова Юрія Радченка.

Юрій (Амір) Радченко. Фото Польського Інституту у Києві 

Витоки караїмізму

Зародження караїмізму нерідко приписують Анану бен Давиду. Він жив у 8 столітті нашої ери, боровся зі своїм братом за позицію «рейш-галут» («глава вигнаних», титул світських лідерів вавилонських євреїв. – Ред.) і програв. Рабаніти (юдеї, які, на відміну від караїмів, визнають догматичне тлумачення Усної Тори. – Ред.) вигадали історію про те, що Анан бен Давид, щоб звільнитися з ув’язнення, назвав себе представником окремої релігії. Буцімто йому порадив це ісламський богослов Абу Ханіфа. Ця легенда зображує Анана бен Давида не дуже позитивно, адже під страхом смерті він зрадив віру. Водночас караїми з пошаною згадують «учителя нашого Анана бен Давида» в Шабат, коли після основної молитви читають зіхронот – подяку основним віровчителям і людям, які підтримали громаду. 

Сучасні науковці стверджують, що караїмізм як напрямок у межах юдаїзму виокремився десь у 10–11 століттях, а Анана бен Давида вписали в цю історію постфактум. Утім, у 10–11 століттях рабіністичне релігійне право ще не сформувалося цілком, тому і тоді кордон між рабіністичним та караїмським юдаїзмом був доволі прозорий. 

Спільне й відмінне в караїмів і рабанітів

Караїми критикують Талмуд (Усну Тору, рабіністічні коментарі на Письмову Тору. – Ред.), але не заперечують його. Базово в караїмізмі Талмуд – це важлива книга, а певна частина караїмських віровчителів виводила свій шлях від представників рабіністичних шкіл. Наприклад, на початку 1 століття нашої ери точилася боротьба між школами Шамая й Гілеля. Школа Гілеля була ліберальніша, а Шамая – ригористична, сувора. І деякі візантійські караїмські діячі близько 14 століття виводили себе зі школи Шамая. 

Фото Польського Інституту у Києві 

Перехід з караїмської громади в рабіністичну й навпаки залишався і в 14 столітті. Коли вчені відкрили каїрську ґенізу (архів синагоги в Каїрі. – Ред.), то побачили, що шлюби між караїмами й рабанітами не були проблемою. У релігійному праві шлюб – це дуже важливий елемент, ти обираєш, ким будуть твої діти. У межах караїмського релігійного права, яке тоді формувалося, усі родичі людей, які брали шлюб, ставали близькими родичами. Тому в невеликих караїмських громадах знайти собі дружину було дуже важко, доводилося вдаватися до змішаних шлюбів з рабанітами або їхати в пошуках дружини в іншу країну.  

Різниця в ритуалі у караїмів і рабанітів була. Наприклад, запалення вогню перед настанням Шабату. Якщо в 14 столітті десь у Каїрі ви побачили б у п’ятницю ввечері два єврейські будинки, і в одному не було б світла взагалі, а в іншому воно горіло б, то, найімовірніше, будинок зі світлом належав би рабанітам, а без – караїмам. Утім, кордон між караїмами й рабанітами залишався умовним до 16–17 століття.  

Як караїми потрапили до Криму  

Загалом євреї в Криму як культурна й релігійна спільнота з’явилися вже в 1 столітті до нашої ери. Перші громади прибули туди разом із греками, потім – з римлянами, візантійцями та іншими. Караїми прийшли до Криму через Візантію. Аарон бен Йосеф ха-Рофе, великий караїмський діяч родом із Криму, 1278 року згадував про дискусію між караїмами й рабанітами в Солхаті. Тобто в ті часи у Криму вже були громади і караїмів, і рабанітів.  

Загалом юдеї-рабаніти на початку 16 століття масово їхали з Іспанії в Османську державу, бо там були сприятливі для них умови. Якщо порівнювати з християнськими державами, в Османській імперії було краще. Бо, за тодішнім християнським підходом, євреї – це вороги, які мають бути постійно принижені. В Османській державі християни та євреї могли спокійно жити в статусі «зімм» або «ахль аль-кітаб» («людей Писання»), якщо виявляли лояльність до держави та платили специфічний податок «джизію».  
Після 1455 року османи почали добровільно й примусово стимулювати переселення до Константинополя християн та юдеїв, які мали стати основою міського населення. Але не всі хотіли жити в Константинополі. Тому частина євреїв – і караїмів, і рабанітів – у цей період оселяються в Криму. Річ у тім, що Кримське ханство перебувало в специфічних відносинах з Османською державою – кримський хан мав певну автономію, і це не була васальна залежність, принаймні до початку 17 століття.  

Життя караїмів у Кримському ханаті  

У Кримському ханаті проживало до 3 тисяч караїмів. До них ставилися доволі ліберально. Караїми, які мешкали в Кирк-Єр (згодом – місто Чуфут-Кале), мали більшу автономію. Є опис однієї караїмської шлюбної церемонії, під час якої караїми були на конях. А в певних ісламських державах єврей міг їздити тільки на віслюку. В межах судових процесів у Кримському ханаті траплялися історії, коли кримський татарин ображав караїма й мав у суді вибачитися. Тож караїми вибороли собі привілейоване становище, принаймні в період розквіту Кримського ханства в 15–16 століттях.  

«Чуфут-Кале». Фрідріх Гросс. Літографія з альбому «Крим». Літографічна майстерня Александра Бруна. Одеса, 1857 рік. Національний музей історії України  

У Криму караїми займалися дуже різними справами: виноробством, землеробством, соледобуванням, навіть работоргівлею. Утім, караїми Криму були успішні. Саме кримські громади вважалися найбагатшими караїмськими громадами в Східній Європі, якщо йдеться про час до Хмельниччини (1648–1657 роки. – Ред.), яка сильно вдарила по рабанітському населенню, по ашкеназах (європейські ідишомовні євреї. – Ред.).  

Караїми Криму підпорядковувалися духовному управлінню кримських караїмів, певний час існував центр у Чуфут-Кале. Але кримські караїми не змогли створити великих центрів з вивчення Тори й навчання на рабинів. Тому люди, які жили в Криму, часто їздили вчитися до Константинополя.  

Розселення караїмів поза Кримом  

У 14 столітті караїмів починають переселяти з Криму на північ. Із часом формуються три караїмські гілки. Перша – це кримські караїми, які залишаються в мусульманській державі. Наприкінці 14 століття караїми вперше з’являються на території Великого князівства Литовського (ВКЛ), насамперед на півночі, у Тракаї, і ще одна невелика група осідає на Волині. Частина караїмів переселилася на територію Королівства Польського, до Галича та Деражного, це межа Галичини й Волині.  

Фото Польського Інституту у Києві  

Іноді можна почути, що караїми переселялися на територію ВКЛ на заклик князя Вітовта (бл. 1348–1430, одна із центральних постатей литовської історії. – Ред.). Ця прив’язка малонаукова, радше вигадана представниками караїмсько-тюркського націоналізму 19–20 століть. Найімовірніше, караїми, як і рабаніти, приїхали до ВКЛ наприкінці 15 століття. Вони могли просто прибути туди з татарами як обслуговчий елемент. Вітовту ці євреї були не надто потрібні, але як міф це цікаво.  

Життя караїмів у Криму після російської анексії у 18 столітті  

З 1783 по 1917 рік, коли Крим був частиною Російської імперії, тривала боротьба за відокремлення караїмів від рабанітів. Після трьох поділів Польщі до складу Російської імперії потрапляє величезна кількість ашкеназів-рабанітів, орієнтовно це півтора мільйона осіб, серед яких – кілька тисяч орієнтальних євреїв-караїмів і кримчаків-рабанітів. Стільки євреїв Російська імперія ніколи не бачила й не хотіла бачити. У цій державі бути євреєм було важко насамперед з ідеологічних і релігійних причин, тому караїми намагалися домогтися особливих умов.  

Караїмська громада Криму в 1790-ті роки боролася проти подвійного оподаткування, яким обкладали євреїв-рабанітів. Було сформовано групу, яка вирушила до Санкт-Петербурга. Проблему вирішили за допомогою корупції. Друга проблема з’явилася в 1830-х роках – рекрутинг на 20–25 років до російської армії. Караїми відправили до імперської столиці делегацію, серед учасників якої був видатний караїмський діяч Сімха Бабович. Релігійні люди поїхали до Санкт-Петербурга з величезною сумою грошей, взяли із собою різника, щоб у дорозі їсти кошерне м’ясо, витратили страшенну суму, але відкупилися від військової повинності. 1863 року караїми отримали статус рівних з іншими неправославними інородцями в Російській імперії.  

Портрет Сімхи Бабовича. Джерело: Wikimedia Commons  

На початку 19 століття Крим став центром міграції караїмів з територій колишньої Речі Посполитої. Серед таких людей були, наприклад, гахам (світський голова караїмів. – Ред.) Яшар Луцький, Авраам Фіркович.  

Караїми колишнього Кримського ханату в Російській імперії мали два духовні управління – Кримсько-Таврійське й Одеське, пізніше ще з’явилося Тракайське. З кінця 19 століття їх об’єднали. Чуфут-Кале поступово припинив бути центром караїмського життя, найбільшим центром караїмізму в Російській імперії став Ґезльов, нині відомий як Євпаторія.  

Формування караїмського націоналізму  

Із середини 19 століття Російська імперія через своїх чиновників починає активніше питати кримських караїмів, хто вони такі. Цю відповідь вирішив сформувати Авраам Фіркович – луцький караїм, а також авантюрист і колекціонер. Він був традиціоналістом і вважав, що караїми – це «справжні» євреї, а рабаніти – «реформісти», які придумали Усну Тору.  

Авраам Фіркович. Джерело: Jewish Encyclopedia («Єврейська енциклопедія»)  

Авраам Фіркович почав «обґрунтовувати» те, що кримські караїми (він не чіпав караїмів на Близькому Сході – а чимало їх жило в Єгипті, Палестині, Іраку) не брали участі в розп’ятті Ісуса. Для Російської імперії це було дуже важливо, адже становило одну з причин обмежень прав євреїв-рабанітів. Отже, Авраам Фіркович обґрунтовував свою думку, підроблюючи колофони (завершальна частина тексту з інформацією про автора, час і місце створення твору. – Ред.) середньовічних рукописів. Я з великою повагою ставлюся до цього діяча, але він справді робив це з ідеологічного погляду.  

Тим часом з’явилася хозарська теорія походження караїмів. Її 1848 року описав професор Смірнов. Його стаття прив’язує походження караїмів до Хозарського каганату. Нині це не приймається з наукового погляду. Хозарський каганат загинув 965 року, а перші громади караїмів формуються в 12–13 століттях, і між ними немає жодного безпосереднього зв’язку. Серед науковців тривають великі дискусії про те, яким був юдаїзм у Хозарському каганаті. Ба більше, немає прямого доказу, що він там був «державною релігією». А формування саме караїмського юдаїзму відбувалося в пізніші часи, в 11–16 століттях. Проте караїми відчували небезпеку отримати однаковий статус з євреями в антисемітській країні, і це спонукало до дій.  

Мова караїмів  

Виокремлюють кримський, тракайський і галицько-волинський діалекти тюркської караїмської мови (або етнолекту, як вважають деякі науковці), що ними спілкувалися караїми. Генрик Янковський та інші сучасні дослідники також виділяють кілька підвидів, зокрема мову таргумів – переклад Святого Письма тюркською мовою, але єврейськими літерами. Утім, ці розрізнення не дуже важливі з погляду юдаїзму. За однією з десяти основ караїмізму, караїм має говорити священною мовою іврит і вивчати Тору в оригіналі, інакше ця людина – не караїм. До речі, у рабанітів такого немає. Також врахуйте, що одна справа – як розмовляли чоловіки, інша – як спілкувалися жінки (які в тому суспільстві були менш освіченими), як розмовляли з чиновниками кримськотатарськими, османськими, російськими.  

Фото Польського Інституту у Києві  

У 19–20 століттях караїмам доводилося боротися за те, щоб молодь вивчала іврит, бо вона цього не хотіла. Водночас у Центрально-Східній Європі тюркська версія караїмського націоналізму здебільшого була імперською мовою, тобто російською. Важливих караїмських текстів тюркською мовою створено дуже мало.  
Караїми мали обирати собі біблійне ім’я: Авраам, Іцхак, Яков тощо. Жінки могли брати тюркські або подвійні імена. Під владою Російської імперії внаслідок акультурації частина караїмів уже обирала слов’янські імена. Духовне управління активно із цим боролося, але на певному етапі вони «зламалися».  

Виклики, з якими стикалися караїми у 20 столітті  

Під час революції 1917 року караїми вже фігурували як окрема національність. Навіть була створена Караїмська націонал-демократична партія культурального самовизначення. Її програмні пункти були схожі на ідеї про екстериторіальну автономію Шимона Дубнова та в чомусь Бунду: «Наша земля там, де ми живемо».  
Радянський підхід спирався на те, що нація також передбачає територію. 1921 року було створено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку (існувала до 1945 року. – Ред.), яку проголосили як республіку кримськотатарську. Кримськотатарська мова була в ній державною. Але радянська влада також визнала караїмів як корінний народ, разом із кримськими татарами.  

Яскравий діяч караїмів Східної Європи – Серая Шапшал, підтримав ненаукову ідею хозарського походження караїмів. Він встиг побувати військовим діячем Російської імперії, 1915 року став гахамом, 1919-го емігрував до Стамбула, а потім його запросили стати гахамом польських караїмів. Цей діяч провадив політику деюдаїзації та активної тюркізації караїмізму з перейменування місяців, свят тощо. Серая Шапшал пережив кілька режимів: радянський, нацистський, знову радянський.  

Серая Шапшал. Джерело: National Digital Archives (Національний цифровий архів, Польща)  

Друга світова війна, коли за єврейством прийшли Шоа й буквальна смерть, стала великим викликом для караїмів. Серая Шапшал був активним адвокатом своєї спільноти, виступав перед нацистськими чиновниками, обстоюючи теорію, що караїми – не євреї, і це неодноразово рятувало представників цього народу. Але важко зрозуміти, скільки караїмів загинуло в Центрально-Східній Європі під час нацистської окупації. У певних населених пунктах нацистські айнзатцгрупи та колабораційні структури вбивали місцевих караїмів. У Харкові до січня 1942 року караїмів переслідували, а після цього підробні караїмські документи почали рятувати життя євреїв. Нацистські структури цікавилися караїмами, але їхні рішення щодо цієї спільноти було відкладено до кінця війни. Якби німці перемогли, караїмів чекав би кінець.  

Караїми нині  

Після Другої світової війни посилилась асиміляція караїмів, також було закрито опцію навернення в караїмізм. Тільки в 1990-ті роки з’явилися адепти нових ідентичностей. Частина людей продовжувала йти шляхом Серая Шапшала, стверджуючи, що кримські караїми є тюрками-караями. Частина пішла за Авраамом Кефелі, який став традиціоналістом і стверджує, що караїми є справжніми євреями. Він є прихильником караїмізму періоду Авраама Фірковича, а також концепції змішаного єврейського й хозарського походження караїмів.  

Авраам Кефелі, газзан (караїмський священнослужитель), композитор. Фото з фейсбук-сторінки Авраама Кефелі  

За релігійним правом, караїм – це той, у кого батько й мати караїми. Всі інші – ні. За таким ригористичним підходом, на початку повномасштабної війни в Україні було два караїми, без урахування території окупованого Криму. За переписом в окупованому Криму їх було близько 555 – це караїми та їхні нащадки, люди, в яких тато, дідусь або інші родичі були караїмами. Ці люди вже можуть сповідувати християнство, наприклад. Окрім того, є сотні людей, які за законом про повернення мігрували в Ізраїль, адже це працює і щодо караїмів.  

Фактично тільки зараз в Ізраїлі випрацювана процедура караїмського гіюру (навернення в караїмський юдаїзм. – Ред.). Тому нині навіть людина без караїмського коріння може стати караїмом, якщо хоче.  

Побутова культура кримських караїмів, якої вже немає, утворилася в Криму. Література й релігійне право теж формувалися там. Тюркський націоналізм караїмів утворився в Криму. І те, що караїми за законом визнані корінним народом України, є правильним кроком, який може допомогти зберегти їхню спадщину.  

Записала Марія Прокопенко  

Фото на заставці Польського Інституту у Києві  

Редакторка – Оксана Ковальова  

Фоторедакторка – Анастасія Пташинська