Напередодні третьої річниці повномасштабного вторгнення Національний музей історії України спільно з Українсько-данським молодіжним домом у Києві провів презентацію данського документального фільму «Український скарб». Стрічка данської компанії SaxoFilm розповідає про створення виставки «RUS – Vikings in the East» («Русь – вікінги на Сході»), яка тривала у музеї Moesgaard (Моесгаард) у 2021–2022 роках, та про вплив вікінгів на історію Русі. Також у фільмі показані реалії роботи українських музеїв під час повномасштабного вторгнення та співпраця України й Данії в культурній сфері.

«Наша колекція – це гідна частина світової культурної спадщини, але про неї мало хто знає. За кордон наші речі зазвичай виїжджають як частина чужих проєктів, по суті ми даємо їх напрокат. І виставка у Моесгаарді стала винятком, адже команда музею долучалася до створення цього проєкту на всіх етапах», – підкреслила Наталія Панченко, завідувачка Скарбниці Національного музею історії України. 

На початку повномасштабної війни Данія однією з перших відгукнулася на заклик допомогти українським музеям. Так, за квітень–травень 2022 року данський комітет організації Blue Shield («Блакитний щит») передав Національному музею історії України (МІСТ) понад 10 тонн матеріалів: обладнання для належного зберігання музейних предметів, інструменти та матеріали для реставраційних робіт, пакувальні матеріали тощо. Частину гуманітарної допомоги МІСТ передав іншим музеям України. Також, оскільки на виставці «Русь – вікінги на Сході» були представлені знакові артефакти з колекції Національного музею історії України, данський музей прихистив ці речі на понад два роки. 

Офіційне відкриття виставки мало відбутися 26 лютого 2022 року. Представники МІСТ мали їхати на цю подію, але замість цього зранку 24 лютого колеги зібралися у музеї та в його філії Скарбниці, щоб рятувати артефакти. 

«Ми мали розбирати експозицію й убезпечувати колекцію, – згадує Наталія Панченко. – Боялися, що не встигнемо, адже тільки у Скарбниці в експозиції 10 тисяч артефактів. На щастя, приїхали всі колеги, навіть реставратори – у них в Ірпені родини сиділи у підвалах і плакали, а ми нічого не чули. Ми розбирали експозицію, не знаючи що і де відбувається. Періодично я запитувала охоронців про новини. Сказали, що якщо росіяни будуть у 10 кілометрах від Києва, підриватимуть мости. Тому ми вирішили, що ті, хто живе на лівому березі, їдуть додому. Ті, хто живе на правому березі, завершували роботу, о 5-й 25 лютого Скарбниця була спакована. А далі – невизначеність і тиша».

Після показу глядачі й співробітники музею обговорили сильні сторони фільму й те, з чим можна посперечатися. Серед плюсів фільму те, що він відверто показує злочини росіян в Україні, зокрема розграбування музеїв й асиміляцію українських дітей. 

Провідний науковий співробітник Національного музею історії України Ярослав Затилюк зауважив: «В академічній сфері те, про що розповідає фільм, є давно відомим. Можна сказати, це екранізована версія загальноприйнятої книги Саймона Франкліна і Джонатана Шепарда «The Emergence of Rus 750–1200», перше видання якої з’явилося 1996 року. І в цьому контексті важливо пам’ятати, що Русь – це не зовсім про те, що скандинави принесли нам державність. Це не про те, що сюди прийшов якийсь етнос, навів порядок і визначив, як усе має бути. Русь – це підсумок налагодження трансконтинентальної торгівлі з провідними світовими державами та місцевим населенням – слов’янами і не лише. Прообраз політичної організації на Дніпрі з центром у Києві сформувався в середині 10 століття. І Русь на момент своєї появи – це про рід занять. Це люди, які займаються торгівлею, а в неї були включені всі: скандинави, місцеві племена тощо». 

У фільмі багато йшлося про те, як росія використовує історію в нинішній війні. Провідний науковий співробітник Скарбниці Національного музею історії України Олексій Савченко акцентував: «Сучасна росія позиціонує себе як імперія, і спадщина для неї – виключно інструментарій для обґрунтування своєї політики. Для імперій спадщина, у широкому її розумінні, це джерело символів, які допомагають зміцнювати владу. Боротися проти імперської пропаганди складно, адже століттями до її створення залучали найкращих митців, дослідників, письменників, щедро оплачуючи їх роботу, створюючи найкомфортніші умови для цієї «творчості». Підкорені спільноти не мають таких можливостей, ресурсів та умов. До того ж, вони ще й позбавлені можливостей для саморепрезентації. І ця тенденція часто продовжується за інерцією навіть після здобуття незалежності. Коли навіть сучасні «західні» галереї чи музеї обирають собі партнерів, їм простіше співпрацювати з «розкрученими» інституціями, не замислюючись про колоніальне походження їх колекцій. Тож Україні потрібно більше зусиль витрачати на вихід за межі власної «бульбашки», повертати собі право на саморепрезентацію».

Данська виставка про вікінгів на Сході отримала нове життя: ідею переосмислили наші колеги з Національного музею Литви і створили проєкт «Київська Русь. Витоки», який можна побачити у Вільнюсі до 30 березня. Тож і покази фільму «Український скарб» відбувалися одночасно в Орхусі, де розташовується Музей Моесгаард, у Вільнюсі, а також в Українсько-данському молодіжному домі в Миколаєві. На сторінках музею в соцмережах ми будемо повідомляти, якщо плануватимуться нові покази фільму або якщо він буде доступний онлайн.

Фото Вікторії Сідорової

Фото на заставці Ганни Велігдан, Українсько-данський молодіжний дім у Києві