Міжнародна виставка «Київська Русь. Витоки» стала найбільшим виставковим проєктом Національного музею Литви 2024 року. Серед іншого на ній представлено кілька сотень знакових експонатів з Національного музею історії України (МІСТ). Зокрема, плінфа із зображенням тризуба 10 століття, златник Володимира Святославича й знаменита діадема з городища Дівич-Гора в селі Сахнівці на Черкащині.

За словами організаторів, виставка представляє майже 300-річну історію виникнення та розквіту Київської Русі, а також питання, які змінюють усталене уявлення про це. Проєкт охоплює історію походження Русі за участі скандинавських, балтійських, фінських і слов’янських сил, питання про зв’язки зі Скандинавією та землями сучасних країн Балтії, тему краху Русі й відлуння її тривалих традицій у Великому князівстві Литовському. Ця виставка має на меті висвітлити широку історію багатокультурної держави. Найважливіше – це питання про походження Русі та продовження її традицій після розпаду.

Проєкт «Київська Русь. Витоки» об’єднав понад 20 партнерів з Польщі, країн Балтії та Скандинавії. З України, окрім МІСТ, у ньому беруть участь Археологічний музей Інституту археології НАН України, Запорізький обласний краєзнавчий музей і Львівський історичний музей. Виставка проходить під патронатом президента Литовської Республіки Ґітанаса Науседи.

Цей проєкт став новим етапом співпраці МІСТ і Національного музею Литви. Усе почалося з минулорічної  кампанії «Українській культурі нічим захищатися», коли в Литві збирали кошти на матеріали та обладнання для збереження української спадщини. Згодом наші реставратори стажувалися у Вільнюсі. І ми сподіваємося, що ця дружба триватиме.

Доктор Рута Качкуте, співкураторка виставки й генеральна директорка Національного музею Литви, розповіла нам більше про проєкт і стереотипи, які він руйнує.

«Нам потрібно допомогти відвідувачам заново відкрити для себе історію всього регіону Східної Європи»

Ця виставка є своєрідним переосмисленням проєкту «Русь – вікінги на Сході» в Музеї Мозґорд у Данії, який відбувся близько трьох років тому. Як «Київська Русь. Витоки» відрізняється від данського проєкту? Які нові акценти ви додали?

Натхненням для нашого проєкту справді стали неймовірні артефакти з України, представлені в Музеї Мозґорд. Але під час роздумів про те, як показати ці експонати в Литві, виник майже новий проєкт. Данська виставка здебільшого розповідала про історію вікінгів, їхню діяльність у Східній Європі та внесок у становлення Київської Русі. Хоча це цікава й актуальна тема для данців, у нашому контексті – особливо після початку повномасштабної війни, яку розв’язала росія в Україні – інші акценти стали більш значущими. Так ми створили принципово нову експозицію за власною концепцією.

Ми зрозуміли, що нам потрібно допомогти відвідувачам заново відкрити для себе історію цілого східноєвропейського регіону та зруйнувати хибні уявлення, які навмисно поширювалися та розвивалися протягом багатьох років. Нам необхідно було зрозуміти, чому така маніпуляція історією небезпечна. Розуміння процесів становлення, розквіту й падіння історії Київської Русі створює до цього імунітет. І тоді вже неможливо повірити пропаганді «слов’янського світу», коли бачиш розквіт мультикультуралізму в Київській Русі, розвиток західних традицій, накопичений вплив скандинавської та інших культур, а також поворот до Європи, а не до Сходу.

Уявне право росії на території Київської Русі та її історичну спадщину цілком спростовується тим фактом, що вона як Велике князівство Московське виникла з дуже невеликої частини земель на периферії Київської Русі, і сталося це лише в 14 столітті, під час падіння Київської Русі. До того ж, готуючи виставку, нам було важливо залучити й відобразити контекст Литви.

Тому виставка, яка відбувалася в Данії, і ця виставка – це два різні проєкти. Хоча вони базуються на тих самих археологічних артефактах з України, частина експонатів не є ідентичною. Можливо, цей нюанс розкриває чарівність археологічних та історичних музеїв – ми маємо той самий матеріал, але можемо розповісти багато різних історій. Украй важливо, щоб вони були науково обґрунтовані й засвідчували правду, а не служили політиці й ідеології, як це робила російська імперія та як це продовжує робити нині російська федерація.

Існують різні терміни для періоду Русі, наприклад Київська Русь, Русь, Україна-Русь тощо. Чому ви вирішили використати термін «Київська Русь» у назві виставки?

У литовській історіографії цю ранню східноєвропейську державу традиційно називають Київською Руссю, тому ми обрали такий термін – щоб переконатися, що він знайомий і зрозумілий для наших відвідувачів. Термін «Kyiv», що вживається нині, транскрибований із сучасної української мови, тимчасом як «Kievan» походить від руської мови Великого князівства Литовського (14 століття чи раніше), що передує фонетичним особливостям, характерним для сучасної української мови. Говорячи про ці дні, ми використовуємо сучасні українські мовні форми на кшталт «Kyiv», «Lviv» тощо.

«Ця виставка сприяє новому самоусвідомленню»

Як змінилися ваші особисті погляди на добу Русі під час підготовки до виставки?

Щиро кажучи, готуючи цю виставку, ми мусили ознайомитися з найновішою науковою літературою за останні кілька десятиліть, що представляє дослідження, проведені після розпаду радянського союзу. Відкриті кордони допомогли дослідникам значно краще зрозуміти археологічні матеріали зі Скандинавії та Фінляндії, проливши нове світло на формування Київської Русі.

Захопливо було досліджувати матеріал із сусідньої Латвії, висвітлюючи скандинавські поселення та значення Даугавського торгового шляху. Недавні відкриття на острові Сальме в Естонії – два кораблі з останками 41 вікінга, загиблих у битві – запропонували інтригуюче розуміння тогочасних процесів у регіоні Балтійського моря. Крім того, нині ми можемо говорити про балтійські племена в новому світлі в контексті становлення та розквіту Київської Русі.

Доба Русі також пов’язана з історією Литви. Що взагалі відомо про це у вашій країні? Як ці зв’язки виявляються сьогодні?

Історичні зв’язки між Руссю та Литвою не є повністю визнаними, і ця виставка покликана змінити таку ситуацію. Переконливий наратив про те, наскільки тісно історія Київської Русі пов’язана з нашою власною історією, як балтійською, так і часів Великого князівства Литовського, допомагає розгадати та пояснити ці зв’язки.

Важливо розуміти, що виставка також сприяє новому самоусвідомленню. Досліджуючи історичні процеси сусідніх народів (як на півночі, так і на сході), ми можемо краще зрозуміти, як вони впливають на нашу власну історію. Виставка розглядає роль балтійських племен у цих процесах, наші відносини з великою сусідньою державою.

Значним внеском у цю місію є перша в Литві демонстрація знахідок з балтського могильника Острів 11 століття, виявленого 2017 року біля річки Рось в Україні. Це нещодавнє та недостатньо досліджене, але важливе наукове відкриття засвідчує, що балти брали участь у складніших процесах, ніж вважалося раніше. Вони були не лише торговцями, а й цінувалися як воїни, можливо, найняті для охорони та оборони кордонів Київської Русі. Це спонукає до переоцінки балтійсько-руських стосунків і переосмислення музейних колекцій. Із 13 століття землі Київської Русі почали входити до Великого князівства Литовського.

Одне з центральних питань виставки – про спадкоємців Русі. Як ви на нього відповідаєте? Яка роль Литви у продовженні руської традиції?

На виставці підкреслюється зв’язок з Литвою: язичницьке Велике князівство Литовське скористалося розпадом Київської Русі в 13 столітті, коли Міндовг анексував деякі з її земель. У 14–15 століттях вплив династії Гедимінів поширився на величезні руські території. Вони брали собі за дружин руських княгинь, а руська мова стала однією з головних адміністративних мов Великого князівства Литовського. Ремісники й купці з руських земель оселялися в таких центрах, як Кернаве та Вільнюс. У Вільнюсі, передмісті, відомому як Руське місто, що почало формуватися в 14 столітті, зводили перші православні церкви, збиралася православна громада міщан.

Активну роль у політичному й культурному житті Великого князівства Литовського відігравали знатні родини, що походили з руських земель: Сапєги, Ходкевичі, Острозькі, Тишкевичі. Нині часто залишається непоміченим, що княжий рід Огінських, який вважається виразно литовським, насправді походить від династії Рюриковичів.

«Демонтаж образу сходу як “слов’янського світу” має стати просвітницькою місією»

Одна із цілей вашої виставки – розвінчати стереотипи російської пропаганди. Які із цих стереотипів, на Вашу думку, поділяють литовці, можливо, несвідомо? Як змінюються дослідницькі підходи до цього періоду?

Найбільша проблема полягає в тому, що історія означеного регіону маловідома й довгий час не помічалася як у Литві, так і в Європі загалом, створюючи простір для різноманітних інтерпретацій. Один з таких наративів походить від владіміра путіна, який стверджує, що українці й росіяни є одним народом і мають належати до однієї держави. Це абсолютна помилка, оскільки політичні й культурні відмінності в регіонах Київської Русі стали очевидними ще в 11 столітті.

Зважаючи на війну, що триває в Україні, надзвичайно важливо представити новий погляд на історію цього регіону. Адже розуміння цього стає життєво необхідним для розвінчання наративу про те, що Україна не належить до західної цивілізації. Такі знання допомагають протистояти будь-яким спробам використовувати історичні інтерпретації чи пропаганду для виправдання російської агресії в Україні.

Історично литовське суспільство було доволі стійким до наративів і претензій російської пропаганди. Тому демонтаж образу сходу як «слов’янського світу» має стати просвітницькою місією в ширшому контексті, потенційно розповсюджуючись на решту Європи.

Ця виставка є вирішальним кроком до розуміння ранньої історії всього східноєвропейського регіону. Таке повідомлення зашифровано в назві виставки «Витоки». Вона говорить як про витоки Київської Русі, тему виставки, так і про початок спроб глибше дослідити це питання. Нині литовські школярі дуже мало вивчають історію Київської Русі. Історія цієї держави майже відсутня в національному дискурсі, попри її значну силу й багатство протягом раннього Середньовіччя.

«Відвідувачі глибоко сприймають матеріал виставки»

Які перші реакції на виставку? Що найбільше дивує відвідувачів?

Відгуки позитивні. Хоча зміст виставки не дуже простий, ми прагнули представити його чітко та зрозуміло. Відвідувачі активно вивчають матеріал, активно спілкуються з нашими консультантами й гідами, ставлять численні запитання.

Найбільший сюрприз часто трапляється на початку виставки, створюючи інтригу й викликаючи бажання досліджувати далі. Цей подив виникає завдяки усвідомленню того, що витоки слов’янського світу – Київської Русі – були не суто слов’янськими, а вкоріненими в західній орієнтації та мультикультурних основах. 

З чого складається публічна програма виставки?

Як і всі наші виставки, ця охоплює три ключові компоненти: супровідні події, екскурсії та навчальні заходи для студентів. Особливу увагу приділено екскурсіям українською мовою, які викликали значний інтерес і проводяться безкоштовно. Під час цих екскурсій Валентина Ривліна – кандидатка наук із соціальних комунікацій, мистецтвознавиця та педагогиня з України – презентує українським відвідувачам експонати їхньою рідною мовою.

***

Міжнародна виставка «Київська Русь. Витоки» триває в Будинку історій (вул. Тадеуша Костюшка, 3) у Вільнюсі, Литва, до 30 березня 2025 року.

Редакторка – Оксана Ковальова