120 років від дня народження Уласа Самчука

Альона Якубець , завідувачка відділу новітньої історії України Національного музею історії України20.02.2025

02 001.jpg

Улас Самчук за робочим столом. Німеччина, 1940-і рр. Фотограф – Л. Янушевич. Колекція МІСТ

20 лютого минає 120 років від дня народження видатного українського письменника Уласа Самчука (1905–1987). Зарубіжні дослідники називали його «українським Гомером», вказуючи на те, що він відкрив світові досі невідому Україну.

Майбутній письменник народився у селі Дермань на Рівненщині в заможній селянській родині. Навчався в Кременецькій українській гімназії, яку, однак, не закінчив, бо його забрали до польського війська. У 1927 році, перетнувши польсько-німецький кордон, втік до Ваймарської Німеччини, оскільки вважав, що в міжвоєнній Речі Посполитій у нього немає перспектив. 1929 року переїхав із Німеччини до Чехословаччини, де опинився в середовищі українських емігрантів. «Чеський період» виявився найбільш плідним у житті письменника. Тоді з’явилися твори, що зробили його відомим: трилогія «Волинь», «Гори говорять», «Марія»... У останньому він одним із перших розповів світові про трагедію Голодомору 1932–1933 років. Після Другої світової війни вийшла друга епопея Самчука – «OST». Ця трилогія охоплює час і події від 1917–1918 років аж до другої половини 20 ст. Це своєрідний літопис про нелегку долю українського народу в добу, яку письменник сам бачив, чув і переживав. Загалом Улас Самчук є автором 16 романів.

 

02 002.jpg
Улас Самчук «OST». Регенсбург (Німеччина), видавництво Михайла Борецького, 1948 р. Колекція МІСТ

 

Крім літературної праці, Улас Самчук брав також активну участь і в політичних подіях. Письменник вважав, що в складні часи український народ не повинен бути «безсловесним» і має творити власне інформаційне поле. Зокрема, з 1937 року він очолював Секцію митців, письменників і журналістів, що організаційно входила до складу культурної референтури ОУН, був свідком та учасником буремних подій в Карпатській Україні 1938–1939 років. 1941-го в складі однієї з похідних груп ОУН повернувся до Рівного, де очолив випуск газети «Волинь», яка скоро стала загальноукраїнською. Публікував свої праці й в інших виданнях. Так, у листопаді 1941 року побачила світ його стаття «Нарід чи чернь», що ледь не коштувала йому життя. Хоч публікації вже понад 80 років, Самчукове запитання щодо становища української нації – «нарід чи чернь?» – і до сьогодні залишається актуальним.

 

укр_слово.JPG
Самчук У. «Нарід чи чернь?». Часопис «Українське слово» (Київ). 1941, 9 листопада
Документ_1945_1.jpg
Декларація об’єднання українських письменників та митців «МУР». Нюрнберг (Німеччина), 25 вересня 1945 р. Колекція МІСТ

За свою активну проукраїнську позицію Улас Самчук неодноразово потрапляв до в’язниць – польської, угорської, німецької. 1944 року він через загрозу репресій назавжди покинув Україну. Після війни деякий час жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР (Мистецький український рух). Це було його визнання як лідера українських культурних сил, що протистояли радянській владі й опинилися на еміграції.

1948 року Улас Самчук виїхав у Канаду, де провів решту свого життя. Там він написав свої захоплюючі мемуари – «На білому коні» (1955), «Чого не горить вогонь» (1959), «На коні вороному» (1975), «Плянета Ді-Пі» (1979).

 

02 003.jpg
Улас Самчук «На коні вороному». Вінніпег (Канада), видавництво «Волинь», 1975 р.  Колекція МІСТ

У середовищі українських емігрантів міжвоєнного та й післявоєнного періодів Самчук був одним із найбільш популярних письменників. А у радянській Україні його твори, звісно, були заборонені через принципове неприйняття ним «русского мира», виявом якого він вважав також більшовизм і тоталітарний режим СРСР. Тож згадаймо мудрі слова Уласа Самчука, що не втратили своєї актуальності й нині:

«…не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. <…> А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь».

Самчук У. Нарід чи чернь? (1941)

 «Росія дійсно без нас існувати не може. Не тому, що не матиме нашої пшениці, а зовсім з інших причин. Росія позбудеться зв’язку, з якого черпає мораль творчої сили, бо сама вона перекислена силою руїни. Москва без Києва стане провінцією Хіви чи Бухари, а тим самим автоматично включиться до того світу, якому загрожує небуття».

Самчук У. «Ост»: роман у 3 томах: «Морозів хутір» (1948)

«Коли хочемо волі, мусимо битись. Від Росії мусимо геть. Распутін чи Ленін ‒ все одно. Не жаліти ніякої крові. За удар ‒ два. За насильство ‒ подвійне насильство. З ними треба бути подвійно жорстокими, бо іншої мови вони не хочуть і не можуть навіть чути…».

Самчук У. «Ост»: роман у 3 томах: «Морозів хутір» (1948)

«Пройшлися сюди і туди, і натрапили на кіно, де давали “документальний” американський фільм, дуже старанно спрепарований про останню Гітлеро-Сталінську війну з намаганням показати, який то поганий Гітлер, а який добрий Сталін, і що громадяни СССР живуть, поживають і добра наживають <...>. Клюква жахлива і в загальному – пропаганда комунізму за гроші капіталістів. Так робиться політика нашого перверзного часу з якимсь незбагнутим замислом незбагнутих людей, яким хочеться конче з Европи зробити СССР з голодом, рабством, Сибіром, Сталіном, НКВД».

Самчук У. «Плянета Ді-Пі» (1979)

 

Поділитися