1 (13 за новим стилем) грудня 1917 року на засіданні уряду Української Центральної Ради – Генерального секретаріату – серед іншого обговорили запровадження «своїх» грошей. Питання потребувало якнайшвидшого вирішення. Обставини Української революції 1917–1921 років і становлення держави з усіма її атрибутами стосувалися і не зовсім революційної (на перший погляд) теми грошово-банківської системи. 

Карбованці, гривні чи дукати?

Українські землі тривалий час складали частину загальноросійського політичного і господарського цілого. Відповідно, грошові знаки випускали в обіг у російській столиці Петербурзі, і там регулювали надходження грошової маси на місця. У другій половині 1917 року почалися проблеми з надходженням готівки з центру. Назрівав грошовий «голод», бракувало готівки для зарплат тощо. Це вимагало швидкого реагування, тому певною мірою вимушено розпочалася організація окремої від російського центру власної грошово-банківської системи. Справу доручили Генеральному секретарству фінансів, яке тоді очолював відомий вчений Михайло Туган-Барановський, 

Отже, на згаданому засіданні Генерального секретаріату Михайлу Туган-Барановському доручили «реквізувати папір для друкування грошей і реквізувати друкарню Кульженка. Для експедиції грошей реквізувати помешкання лазарету проти типографії Кульженка на Пушкінській вул.» (нині вулиця Євгена Чикаленка, будинки не збереглися). 

2 (14) грудня 1917 року тема власних грошей отримала продовження, у цій справі доповідав генеральний секретар внутрішніх справ Микола Ткаченко. У протоколі зазначили: «ухвалити форму українських державних кредитових білетів».

Вже 18 (31) грудня 1917 року Генеральний секретаріат розглянув законопроєкт про випуск «кредитових білетів Української Народної Республіки» і передав його на затвердження Центральній Раді. 19 грудня (1 січня 1918 року) ЦР це зробила, використовуючи формулювання: «нові гроші зватимуться «карбованцями». Кожен карбованець … поділяється на 200 шагів». 

Проте вже через кілька днів генеральний секретар внутрішніх справ озвучив на засіданні уряду нову пропозицію: «встановити міру українських грошей – гривню, яка ділиться на 100 шагів». Але чомусь ухвалили «доручити генеральному секретарю Ткаченку обстоювати в Центральній раді назву основної міри українських грошей – “дукат”». Якби перемогла ця пропозиція, то були б запроваджені не карбованці чи гривні, а дукати. 

Експерименти з гербом на банкнотах 

На засіданні Генерального секретаріату товариш (заступник) генерального секретаря фінансів Василь Мазуренко виступив з пропозицією «затвердити форму українських кредитових білетів». Крім текстів і номіналу, в ті часи на банкнотах зображали переважно портрети монархів та/або герби держави, а у республіканських країнах переважали алегоричні композиції, герби тощо.

Ескізи банкнот мали розглядати і затверджувати компетентні посадовці або визначені для цього державні інституції. Першу сучасну українську банкноту скоріше за все проєктували за погодженням з найвищими державними посадовцями. Згодом практику затвердження форми, текстів і зображень на банкнотах УНР унормували «Законом про випуск державних кредитових білетів УНР», ухваленим Центральною Радою 6 (19) січня 1918 року: «Генеральному секретареві фінансів надається право виробити зразки кредитових білетів УНР і опис їх оголосити до загальної відомости».

Проєкт першої української банкноти (вона була номіналом 100 карбованців) розробив Георгій (Юрій) Нарбут. Відомості про перебіг роботи над дизайном цієї банкноти невідомі, так само не збереглися ескізи, начерки чи пробні відтиски та матриці. 

Надруковану 100-карбованцеву купюру одразу пустили до обігу. 5 (18) січня 1918 року газета «Нова рада» повідомила, що «сьогодні мають бути випущені нові українські гроші на суму 500000 карбованців білетами по 100 карбованців». 

Одночасно готували до друку інші карбованцеві номінали, та сама «Нова рада» писала: «Зразки грошей рисували відомі українські художники, як Г. Нарбут, Ф. Кричевський та инші і гроші ці мають дуже гарний вигляд. Найкращими будуть 100 карбованців, котрі розмальовував Г. Нарбут». Інша газета повідомляла, що над купюрою 100 карбованців працює «оден із королів теперішньої графіки – Нарбут».

Звернімо увагу на геральдичну складову графічного оформлення 100-карбованцевої банкноти. Складається враження, що Георгій Нарбут цією банкнотою долучився до дискусії про можливий герб УНР. На аверсі у великому восьмикутному картуші під текстовим блоком проглядає «самодіяльність» художника: три геральдичні знаки – більший тризуб з хрестом на верхівці середнього елементу, внизу ліворуч восьмикутного картуша в овалі – варіант тризуба (також з хрестом), праворуч – в аналогічному овальному картуші, давніший столичний герб – куша (самостріл).

Тризуб на 100-карбованцевій банкноті пішов «у люди», до нього почали звикати, 100 карбованців стали, як сказали б у наш час, потужною піар-акцією. 

12 (25) лютого 1918 року Мала Рада ухвалила, що «Гербом Української Народної Республіки приймається знак Київської держави часів Володимира Святого», не даючи при тому опису герба. Офіційне роз’яснення вказувало, що «цей герб прийнято без хреста зверху, який по точнішим дослідам зовсім не належить до цього герба і попав туди випадково». 

Незабаром були створені інші номінали, як карбованцеві, так і гривневі, а розмінною одиницею став шаг. Так у добу УНР формувалася грошова система, що вплинула на ситуацію і в незалежній українській державі, відновленій 1991 року.