5 грудня 1994 року в Будапешті були підписані гарантії безпеки для України, які увійшли в історію під назвою Будапештський меморандум. 

Процес ядерного роззброєння України тривав кілька років. 23 квітня 1992 року у Лісабоні представники України, Білорусі, Казахстану, росії і США підписали Протокол із доповненнями до підписаних угод між радянським союзом і США про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Україна, Білорусь і Казахстан з підписанням цих доповнень долучилися до радянсько-американської угоди як країни, що не володіють ядерною зброєю. 

Міністри закордонних справ і державний секретар Сполучених Штатів Америки підписали документ у п’яти примірниках англійською, білоруською, казахською, російською та українською мовами. Кожен з них мав однакову силу. 

18 листопада 1993 року Постановою Верховної Ради України було ратифіковано Договір між радянським союзом і США про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь, підписаний у Москві 31 липня 1991 року, та Протокол до Договору, підписаний у Лісабоні від імені України, крім статті 5. Лісабонський протокол став одним із ключових документів, підписаних Україною, на шляху до повного ядерного роззброєння. 

Впродовж 1994 року тривали напружені переговори щодо ядерного статусу України. Вони завершилися 5 грудня підписанням у Будапешті Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї між російською федерацією, Великою Британією, США та Україною. За цими домовленостями, молода держава зобов’язалася позбутися всієї ядерної зброї. Водночас країни-гаранти запевнили, що не застосовуватимуть ядерну зброю проти України та поважатимуть її суверенітет, територіальну цілісність і незалежність. 

Колосальний ядерний арсенал України, успадкований від радянського союзу, нараховував 176 міжконтинентальних балістичних ракет, від 1200 до 2156 боєзарядів стратегічної та від 2500 до 4200 боєзарядів тактичної зброї, стратегічні бомбардувальники ТУ-95МС та ТУ-160. Ця ядерна потуга перевищувала ядерні арсенали Китаю, Великої Британії та Франції разом. 

1996 року Україна втратила ядерний статус, а всі ядерні боєзаряди вивезли з її території. Стратегічні бомбардувальники, які могли доставляти ядерну зброю, ліквідували або передали до росії. У патріотичних колах вже тоді висловлювали занепокоєння щодо майбутньої безпеки України та її спроможності захистити територіальну цілісність у разі втрати ядерного статусу. Але загалом серед українського суспільства, яке пам’ятало масштабну трагедію на атомній станції в Чорнобилі 1986 року, не було одностайної думки щодо необхідності збереження ядерної зброї. Українська дипломатія подавала підписання меморандуму як своє досягнення в умовах надзвичайного зовнішньополітичного тиску від провідних держав світу. 

Внесок України в ядерне роззброєння та світову безпеку став безпрецедентним. На жаль, українці, які обрали у 1990-х роках миролюбний і без’ядерний шлях державного будівництва, нині змушені платити за цей вибір надзвичайно високу ціну. Російсько-українська війна, яку розпочав один із гарантів безпеки, у подальшому надзвичайно ускладнить процес світового ядерного роззброєння. 

На виставці «33/10» у Національному музеї історії України представлений сувенір зі спільної українсько-американської демонстрації демонтажу шахтної пускової установки в місті Первомайську Миколаївської області у вересні 1996 року.