Науково-технічна революція 19 століття посприяла появі в людей різноманітних засобів комунікації. Одним з них стало радіо, за допомогою якого можна було забезпечити зв’язок з віддаленими регіонами або суднами в океані.

Інформацію передавали за допомогою електромагнітних хвиль радіочастотного діапазону. Пріоритет у практичній розробці й використанні перших радіоприймачів належить італійському інженеру, нобелівському лауреату (1909) Гульєльмо Марконі, якому 1895 року вдалося надіслати радіосигнал на відстань 3 км.

Спершу в радіоприймачах використовували абетку Морзе, згодом – людську мову. Це нововведення незабаром дозволило перетворити радіо з винятково засобу зв’язку на засіб масової інформації. Перші мовні радіопередачі вийшли в ефір 1920 року у Великобританії, США й Аргентині. В Україні днем народження радіомовлення стало 16 листопада 1924 року. Саме цього дня в Харкові відбулася перша радіотрансляція. Незабаром по радіо вже можна було слухати музику, новини, спектаклі, футбольні матчі. 

З появою радіостанцій у різних країнах світу почали випускати й радіоприймачі для населення. У колекції Національного музею історії України зберігаються радіоприлади 20 століття. Одним із найперших за часом виготовлення є радіоприймач «6Н-1». Це габаритний пристрій, обшивка якого зроблена з натурального дерева.

Його виготовили в радянському союзі, але розробляли на основі приймача американської фірми RCA Victor «6Т2», що мав схожий вигляд. Прилад працював у діапазоні довгих, середніх і коротких хвиль, мав надійну конструкцію та доволі високі техніко-акустичні параметри.

Придбати такий пристрій могли тільки представники партійно-державної номенклатури. Для звичайних громадян у 1930-х роках в Україні розвивалося насамперед дротове радіомовлення, яке позбавляло можливості слухати західні програми через радіоефір. Для такої мети ідеально підходили так звані репродуктори-гучномовці. Їх встановлювали переважно в центрах населених пунктів і місцях масового скупчення людей. У народі ці пристрої називали «репродукторами», «тарілками» або «брехунцями». Під час Другої світової війни репродуктори виконували ще одну важливу функцію – оборонну, попереджаючи людей про нальоти авіації противника.

У радянській Україні до Другої світової війни діяло лише одне підприємство – «Укррадіограмто», яке певний час випускало репродуктори під назвою «ДП», а згодом працювало на оборонну промисловість. 

У 1950-х роках тривала масова радіофікація осель українців побутовими гучномовцями. Але вже в 1960-х роках їх почали витісняти транзисторні радіоприймачі. В Україні першими портативними радіоприймачами стали «Київ» (Київський завод «Радіоприлад»), «Ластівка» та «Юпітер» (Дніпропетровський радіозавод), запущені в серійне виробництво на початку 1960-х років.

До 1980-х років транзистори мала вже половина жителів України, завдяки чому люди могли слухати зарубіжні радіостанції. Ця обставина позбавила радянську владу монополії у сфері ідеології.

Нині в Національному музеї історії України триває виставка «На зв’язку!». Запрошуємо всіх охочих завітати на неї та побачити згадані предмети з музейної колекції, а також багато інших цікавих експонатів.

А працівників радіо, телебачення та зв’язку вітаємо з професійним святом! Зичимо натхнення та професійного зростання!