Так лідера українського націоналістичного руху схарактеризував поет Євген Маланюк, який, мабуть, зрозумів його найкраще. Щодо біографії Андрія Мельника ще залишаються таємниці, які розкриватимуть дослідники. Нині розкажемо про ключові події з життя діяча, про його перемоги та прагнення.

 Перша світова війна та участь в Українській революції

Невелике село Воля Якубова на Галичині – саме тут 12 грудня 1890 року з’явився на світ майбутній полковник Андрій Мельник. Навчався у гімназіях Дрогобича та Стрия. Закінчення гімназії у Андрія збіглося із загостренням сухот і двома операціями на легенях. Це не завадило йому 1912 року вступити у Відні в Hochschule für Bodenkultur (Університет природних ресурсів і природничих наук). 

Науку перервала Перша світова війна. Мельник записався до Легіону Українських січових стрільців, хоча мав звільнення від військової служби. Командував сотнею і воював на Східному фронті.  

Як писав Андрій Мельник у автобіографії: «1914–1916. Беру участь у карпатських боях УСС (Пікуй, Маківка) і у походах з Карпат на Поділля над Золоту Липу (Галич, Соснів, Іцків, Лисоня) в степені четаря і поручника». Під час бою на горі Лисоні Мельник потрапив у російський полон. Перебував у таборах, і в останньому з них, у селі Дубовка біля Царицина (згодом – Сталінград, Волгоград), познайомився зі своїм земляком, військовополоненим кадет-аспірантом ландверу (різновид військових формувань) Євгеном Коновальцем.

Усе змінив початок Української революції 1917–1921 років. Андрій Мельник з групою українців у січні 1918 року втік із полону і перебрався до Києва, записався до підрозділу Січових Стрільців, яким командував Євген Коновалець. Разом із ним Андрій Мельник реорганізує Курінь Січових Стрільців. Пізніше, пишучи чи згадуючи про події доби УНР, Коновалець зазначав: «Я і полковник Андрій Мельник». Мельнику належав, зокрема, план силового придушення більшовицького заколоту у січні 1918 року в Києві (так зване Січневе повстання). 

Після розпуску полку Січових Стрільців гетьманом Павлом Скоропадським Андрій Мельник повернувся до Відня і продовжив навчання у Hochschule für Bodenkultur, встиг скласти іспити за черговий семестр, і тут прийшла команда – всі січові стрільці мають повернутися в Україну. Він кинув навчання, з’явився у січовому розташуванні в Білій Церкві і взяв участь у антигетьманському повстанні на боці Директорії. Після здобуття Києва Директорія присвоїла Андрію Мельнику звання отамана (генерала) військ УНР. У січні – липні 1919 року він був начальником штабу Дієвої Армії УНР. 

Українська влада, шукаючи виходу у драматичній ситуації на початку 1919 року, намагалася створити диктатуру у складі Петлюра–Коновалець–Мельник, надавши цим діячам найвищі повноваження. У грудні Андрій Мельник перехворів на тиф, недовго перебував у таборах інтернованих, а у 1920–1921 роках був інспектором військових місій УНР у Празі.

Міжвоєнний час: навчання, створення родини та арешт

Силова складова боротьби за державність на початок 1921 року практично вичерпалася. Мельник, уже як цивільний, поновив навчання у Відні, а отримавши диплом інженера-лісівника, повернувся до Галичини. Там він взяв участь у діяльності Української Військової Організації. Наприкінці 1922 року Андрій Мельник перебрав від Євгена Коновальця, який вимушено виїхав за кордон, посаду крайового команданта УВО. Активна українська діяльність Мельника призвела до його арешту 1924 року і п’ятирічного ув’язнення. 

Після звільнення діяч працював у системі лісового господарства Галицької митрополії. На цей час припало його одруження з Софією Федак, сестрою дружини Євгена Коновальця Ольги. Пильний поліційний нагляд не дозволяв Мельнику вести активну організаційну діяльність, тому він залишався в організаційному «резерві». 

Після загибелі Євгена Коновальця у травні 1938 року Андрій Мельник очолив Провід українських націоналістів. На Другому великому зборі 1939 року його затвердили як голову ОУН. 

 Друга світова війна: розкол в ОУН та ув’язнення

Із початком Другої світової війни поляризація настроїв в ОУН призвела до поділу (розколу) Організації на дві окремі структури. Одна залишилася під керівництвом Андрія Мельника, а іншу – очолив Степан Бандера. 

Гадалося, що Німеччина і радянський союз виснажать одне одного, і аналогічно до наслідків Першої світової війни українцям вдасться відновити свою державність. Готуючись до цього, за наказом Мельника створили Комісію державного планування, що розробляла національне законодавство для майбутньої відродженої держави. Тоді ж організовано «похідні групи» ОУН, що мали на місцях творити основи адміністративного, господарського і культурного життя. Зазначимо, що ОУН Бандери діяла подібно: створила свою комісію та окремі похідні групи. 

 Наприкінці червня 1941 року у Львові ОУН бандерівців проголосила відновлення державної самостійності. Це було сміливим кроком, який німці не потерпіли й одразу арештували організаторів.

 У той же час ОУН під проводом Мельника у Києві створила революційний передпарламент – Українську Національну Раду, яка мала привести Україну до незалежності. Німці не толерували діяльність ОУН, тисячі оунівців та їх прихильників було репресовано, за ґратами опинилися й Андрій Мельник і Степан Бандера.

 Наприкінці липня 1941 року, за словами Андрія Мельника, «інтерновано мене німцями і вивезено до Берліна». У січні 1944 року як особу з категорії «особистих ворогів фюрера» діяча перевели до спецв’язниці в Австрії. Про Андрія Мельника писав у щоденнику інший в’язень тої тюрми, колишній посол Франції у Берліні Андре Франсуа-Понсе. Зокрема, він згадував, що Мельник «є очільником українського націоналістичного руху, демократичного ухилу, і у зв’язку з цим статусом є правонаступником Коновальця, якого вбили у Роттердамі, та Петлюри, якого вбили у Парижі ... він вороже ставиться до німців, котрі цікавляться Україною виключно як засобом та житницею».

Не схиливши Андрія Мельника до співпраці, німці перевели його до в’язниці концтабору Заксенгаузен. Там він зустрівся зі Степаном Бандерою та іншими провідними діячами обох ОУН. Під завісу війни німці знову намагалися схилити Андрія Мельника, Степана Бандеру та інших українських провідників до співпраці. Категорична вимога з боку українців, щоб німецька влада офіційно визнала право України на самостійне державне існування не знайшла розуміння в Берліні. 

Після війн: організатор політичного життя діаспори

Після Другої світової війни Андрій Мельник перебував певний час у таборах переміщених осіб. Згодом він отримав запрошення Великого герцога Люксембурзького бути його гостем і з кінця 1945 року жив у Люксембурзі. Справа в тім, що Андрій Мельник був знайомий з цією аристократичною родиною ще з 1930-х років, а під час війни в Заксенгаузені перебували також представники Люксембурзької династії, яким Андрій Мельник надав певну важливу допомогу (це питання вимагає додаткового дослідження).

Нові обставини змусили провідників обох ОУН задуматися про повернення організаційної єдності. 1948 року, під час вшанування памʼяті Коновальця у річницю його загибелі в Роттердамі, відбулася зустріч Андрія Мельника зі Степаном Бандерою, на якій обговорювалося це питання, але – не склалося.

Наступні роки і десятиліття Мельник сприяв консолідації української еміграції. 1948 року завершилася реорганізація Державного Центру УНР, і була створена Українська Національна Рада, до складу якої увійшли практично всі політичні сили української еміграції, зокрема й ОУН Андрія Мельника. 

У міжнародному просторі ОУН виступала з різними ініціативами, привертаючи увагу світової громадськості до становища українців та інших поневолених народів у радянському союзі. У травні 1957 року, відвідуючи українців у США та Канаді, Андрій Мельник запропонував скликати Світовий конгрес українців. Підготовка тривала майже десять років і завершилася 1967 року створенням Світового конгресу вільних українців. Із 1991 року це – Світовий конгрес українців, що об’єднує людей у 33 країнах світу.

 Лідер українського націоналістичного руху, полковник Андрій Мельник помер 1 листопада 1964 року. Його тимчасова могила розташовується у Люксембурзі, у далекій від України, але гостинній землі.

 Із початком державного відродження України відновлюється й історична справедливість: Андрій Мельник вшановується на батьківщині як визначний український державотворець і соборник. Свідками і учасниками цього процесу є і ми.

Колаж на заставці Анастасії Пташинської. Використано зображення екслібриса з колекції Національного музею історії України