З Іриною Нікіфоровою ми зустрічаємося в понеділок зранку на території Національного заповідника «Софія Київська». Триває розвантаження двох фур гуманітарної допомоги – 41-ї та 42-ї для хабу, який координує волонтерка. У першій машині – гордість Ірини, три вакуумні реставраційні столи, які під замовлення протягом року виготовляли в Німеччині. Один з них згодом відправили до Харківщини, яка нині є одним із пріоритетних напрямків для допомоги.

Друга фура завантажена пакувальними матеріалами. Яскраві рожеві термобокси початково призначалися для зберігання вакцин. Але нині їх використовуватимуть для предметів археології, що потребують особливо делікатних умов зберігання, наприклад, для артефактів з кістки та шкіри. До фури під’їжджає ще одна гордість Ірини – японський навантажувач, за його допомогою виймають стоси ящиків. Це обладнання дуже спростило розвантаження допомоги, яке перші півтора року відбувалося вручну.

Ірина підказує помічникам, як краще розкласти вантаж, а ми тим часом намагаємося дізнатися більше про роботу хабу, що координує розподіл гуманітарної допомоги від німецького Ukraine Art Aid Center (Центр допомоги мистецтву України).

«Коли їхала перша фура з допомогою, я не спала два тижні»

Фактично все почалося випадково і з одного дзвінка. Але цього б не сталося без попереднього досвіду Ірини Нікіфорової. Вона була заступницею голови громадської організації, яка захищає та зберігає історичну й культурну спадщину. Завдяки цьому Ірина мала багато контактів людей, які опікуються пам’ятками в Україні й за кордоном.

2 березня 2022 року Ірині зателефонував давній партнер з Німеччини, з яким вона познайомилася на одній із сесій ЮНЕСКО. Він побачив телесюжет, як статую Христа з Вірменської церкви у Львові знімають, щоб перенести в безпечніше місце. Співрозмовник хвилювався, чи мають захисники пам’ятки спеціальні контейнер й упаковку, щоб зберігати давню статую.

– А я кажу: «У нас війна. Які ще матеріали й контейнери, де ми їх візьмемо?», – згадує Ірина. – Знайомий відповів: «Добре, розумію. Якщо я знайду ці матеріали, зможеш їх розповсюдити?» Тоді я взагалі не знала, куди бігти й що робити, але погодилася.

Саме тоді в німецьких фахівців виникла ідея створити мережу допомоги українській культурі – Ukraine Art Aid Center. Центр створювали люди зі сфери культури, здебільшого мистецтвознавці й викладачі університетів. Ця спільнота невелика: спочатку вона об’єднувала п’ять однодумців з різних міст Німеччини, нині в ній до 10 людей. Проте масштаби роботи вражають. На початку повномасштабної війни німецькі фахівці розіслали близько 2000 електронних листів у музеї та галереї Німеччини, Данії, Нідерландів, Швейцарії та інших країн Європи. Установи ділилися чим могли, переважно це були пакувальні матеріали.

Перша фура з допомогою приїхала 18 квітня 2022 року. У ній було 7,5 тонн матеріалів з Німецького історичного музею: контейнери, клімат-бокси, пластикові бокси, коробки тощо.

– Коли їхала перша фура з допомогою, я не спала два тижні, – згадує Ірина. – По-перше, я не уявляла, куди подіти цю вантажівку. Зателефонувала Олександру Никоряку з київського департаменту охорони культурної спадщини (колишній керівник цього департаменту. – Ред.), він запропонував привезти до них. Допомоги було так багато, що ми не знали, як її розмістити. Забили переданими матеріалами два маленькі гаражі департаменту й теплопункт у сусідньому житловому будинку. Його мешканці були шоковані: що ми їм там вантажимо. Пояснювали, що це – гуманітарна допомога, згодом заберемо.

Потім кілька фур приймали на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра». Незабаром свою допомогу для розміщення гуманітарних вантажів запропонувала «Софія Київська». Нині «офіс» пані Ірини на території заповідника розрісся до чотирьох гаражів.

«Найскладніше було приймати залізничний вагон з клімат-контейнерами, який постійно губився»

За два з половиною роки Ірина Нікіфорова розподілила серед 800 музеїв в 17 областях близько 400 тонн допомоги – понад 40 вантажівок. Загальний обсяг допомоги від Ukraine Art Aid Center ще більший і охоплює понад 1000 музеїв, адже існує окремий хаб у Львові, який розподіляє матеріали й техніку в західних областях України.

Першу фуру допомоги Ірина роздала київським закладам, серед них був і Національний музей історії України. Ми отримуємо допомогу від Ukraine Art Aid Center увесь цей час: різноманітні пакувальні матеріали, інструменти, зарядні станції, ноутбуки, шафи для наукового архіву. Крім того, 2022 року співробітники музею допомагали волонтерці розвантажувати фури.

Незабаром Ірина створила чат у вайбері, до якого долучаються музеї. Волонтерка там повідомляє, коли приїде нова фура та який вантаж вона привезе, а заклади визначають, що саме їм потрібно. Також улітку 2022 року Ірина попросила музеї, контакти яких мала, перелічити п’ять позицій, яких їм бракує найбільше. На основі цього опитувальника склала для німців перелік найнеобхіднішого.

Доволі швидко допомогу від Ukraine Art Aid Center почали отримувати музеї на прифронтових територіях. Уже в травні 2022 року до Ірини Нікіфорової звернувся Слов’янський краєзнавчий музей. Волонтерка описує логістику:

– У мене не було автівки, шукала машину, якою можна забрати пакувальні матеріали в Києві й завезти їх на Донеччину. Андрій Салюк, знайомий волонтер зі Львова, і з машиною допоміг, і знайшов потрібні матеріали. Потім директорка Слов’янського краєзнавчого музею Євгенія Калугіна сама за кермом везла їх зі Львова до свого закладу.

Спершу матеріали так і розвозили по регіонах – завдяки волонтерам. Гроші на пальне збирали самі музейники. Нині налагодилася мережа перевізників, тож Ірина може швидко знайти спосіб доставити допомогу в потрібне місто чи село. Кошти на пальне відшкодовують іноземні партнери.

Траплялися й напружені ситуації зі щасливим фіналом. 2022 року постійно губився залізничний вагон з великими клімат-контейнерами, найменший з яких важив 250 кг, а найбільший – 870 кг.

– Німеччина надала можливість перевезти цей вагон безкоштовно залізницею, я домовилася про це саме й у нас. Але той вагон увесь час губився, десь місяць кружляв Польщею. Я вийшла на заступника голови «Укрзалізниці», він допоміг знайти станцію, щоб розвантажити вагон у нас. Попередила музеї: треба було, щоб вони приїхали на автівках на цю станцію та перевантажили контейнери. А напередодні ввечері телефонує начальник станції: «Пані Ірино, ви тільки не лякайтеся, але ваш вагон кудись поїхав». З’ясувалося, що вагон відправили на іншу станцію. Зрештою ми його знайшли, наступного дня із 6-ї ранку сиділа перед вагоном на станції, чекала на представників музеїв.

«Нашу діяльність я називаю музейним братерством»

Спочатку Ukraine Art Aid Center збирав допомогу від європейських музеїв. Але вже в серпні 2022 року ініціатива отримала майже 3,5 млн євро від Міністерства культури й медіа Німеччини. Тоді мережа змогла закуповувати генератори, повербанки, системи клімат-контролю та інше обладнання. Згодом Центр отримав підтримку від Міністерства закордонних справ Німеччини. На таке рішення вплинули й авторитет учасників мережі, і результати її роботи. Ірина Нікіфорова двічі звітувала перед представниками МЗС Німеччини, щоб довести, що мережа варта довіри.

Для команди проєкту важливо, щоби було якомога менше бюрократії. Тут працюють безпосередньо з музеями, а у разі обстрілів швидко реагують на нові запити. Волонтерка згадує один з перших масштабних ударів по центру Києва 10 жовтня 2022 року, коли, зокрема, постраждали Музей Ханенків, Київська картинна галерея, Національний музей Тараса Шевченка, Національний науково-дослідний реставраційний центр України, Інститут рукопису Національної бібліотеки імені Володимира Вернадського та інші наукові й культурні заклади.

– Того дня до нас приїхала чергова фура. Я живу поряд із Софією Київською, чую вибух. Читаю в новинах, що постраждали музеї. Обдзвонила всіх музейників поблизу – кажуть: «Ми нормально, а музеї розбиті». Тоді в деяких будівлях постраждали дах і вікна. Перечекала три години, пішла до фури. Дорогою телефоную партнерам, описую ситуацію. Вони рознервувалися, просять залишатися в укритті. Кажу: «Пізно, я вже тут», – усміхається Ірина Нікіфорова. – Так швидко ми ще не розвантажували, бо обстріли й далі тривали. А партнери за дві години провели екстрену зум-нараду щодо цих подій і погодили термінову закупівлю ОСБ-плит, інструментів, зарядних станцій та іншого обладнання. За два дні до нас приїхали три фури з допомогою постраждалим музеям.

За понад два роки повномасштабної війни основні запити музеїв не надто змінюються. Пакувальні матеріали потрібні постійно, бо із часом предмети в сховищах необхідно перепаковувати. Через нові обстріли енергетичної інфраструктури, як і два роки тому, потрібно багато зарядних станцій і повербанків, особливо на прикордонних і прифронтових територіях. Заклади оцифровують свої колекції, тому потрібні ноутбуки й сканери. Деяку техніку та матеріали українські музейники побачили вперше завдяки діяльності Центру.

З неординарних запитів Ірина називає принтер шрифту Брайля, пристрій для створення тактильної графіки й папір для друку шрифтом Брайля, які передали Херсонській науковій бібліотеці імені Олеся Гончара. Також у цьому переліку виділяються вакуумні реставраційні столи вартістю понад 40 тисяч євро кожен, які привезли під час нашої зустрічі. Німецькі партнери піклуються не лише про музеї, а й про їхніх співробітників: 2022 року для них закупили зимовий спецодяг, а цього року – літній.

Волонтерка й сама знаходить нові матеріали. Якось у Польщі Ірині запакували склянки в стільниковий папір. Вона зрозуміла, що таке може знадобитися й музейникам, сфотографувала для німецьких партнерів – і ось вони передали цей матеріал до України.

Нещодавно Ірина Нікіфорова створила громадську організацію «Центр допомоги мистецтву України – Київ», яка має полегшити роботу з європейцями. Фактично в її команді – тільки подруга й тезка, яка допомагає зі звітами, а також реставратор із «Софії Київської» Святослав, який допомагає розвантажувати фури.

Керівництво «Софії Київської» завжди йде назустріч, коли треба прийняти вантажівки, зазвичай саме співробітники заповідника розвантажують фури. Потім музеї з інших міст і областей приїжджають до Києва за потрібними матеріалами.

– Деякі музейники самі розвозять допомогу колегам із музеїв у сусідніх населених пунктах. Наприклад, директор заповідника «Більськ» Ігор Корост півтора року тому запропонував привозити матеріали до закладів у Сумській, Харківській і Полтавській областях. Тож музеї й самі допомагають одне одному. Тому нашу діяльність я називаю музейним братерством, – підкреслює Ірина.

***

Фури розвантажили, і дві Ірини переходять до наймаруднішого етапу: підрахунку всіх (до останнього мотка скотча) отриманих матеріалів для звітів. Кілька разів доводиться перераховувати об’ємні пакети з наповнювачем для коробок – через форму матеріалу робітники називають його «попкорном» чи «кукурудзяними паличками». 

На стійці в одному з гаражів, який є робочим столом для Ірини Нікіфорової, розкладені стоси звітів і митних декларацій, а ще – подяки й сувеніри від музеїв з різних областей. 

Нині волонтерка не має часу на відвідини українських пам’яток, але її хаб допомагає закладам Харківщини, Запоріжжя, Херсонщини, Миколаївщини, Донеччини, Дніпропетровщини, Чернігівщини, Сумщини й не лише. Зокрема, і для того, щоб усі ми могли бачити врятовану українську спадщину.

Фото Вікторії Сідорової, Національний музей історії України

Редактура Оксани Ковальової