5 липня в Скарбниці Національного музею історії України представлять кримські старожитності, які після майже десяти років судів вдалося повернути до України з Нідерландів. Йдеться про 565 експонатів із чотирьох музеїв Криму: Національного заповідника «Херсонес Таврійський» (Севастополь), Центрального музею Тавриди (Сімферополь), Бахчисарайського і Керченського історико-культурних заповідників.

Нагадаємо, ці експонати представили в лютому 2014 року в Музеї Алларда Пірсона (Амстердам) на виставці «Крим: золото й таємниці Чорного моря». У цей час росія почала окупацію українського півострова. Повертати цінності з кримських музеїв на територію, не підконтрольну українській владі, стало неможливим. Проте музеї Криму, які де-факто контролює російська влада, наполягали саме на цьому.

У Нідерландах розпочався судовий процес, на якому мали винести юридично обґрунтоване рішення, що робити з музейними предметами. Тривала тяганина завершилася перемогою України. За наказом Міністерства культури та інформаційної політики України колекції кримських музеїв передали на зберігання до Національного музею історії України. Наприкінці 2023 року артефакти прибули до Києва, і Скарбниця нарешті може представити їх відвідувачам.

На жаль, такі успішні історії – рідкість. Під час археологічних досліджень Криму цінні артефакти нерідко вивозили до росії, і за окупації ця проблема загострилася. Кураторка виставки «Скарби Криму. Повернення», провідна наукова співробітниця Скарбниці Оксана Ліфантій розповіла про те, як втрачали і рятували кримські старожитності, зокрема, і про процес у Амстердамі. Ілюструємо це фотографіями експонатів виставки, на якій тема повернення артефактів стала центральною.

Оксана Ліфантій в експозиції виставки «Скарби Криму. Повернення»

Перші археологічні дослідження

Одні з перших розкопок у Криму, пов’язані з античними пам’ятками, відбулися в Херсонесі 1827 року. Системні дослідження цього міста-держави, яке греки заснували у 5 ст. до н. е., розпочалися 1876 року. Перші археологічні дослідження скіфських пам’яток Криму датуються приблизно 1830 роком, коли розкопали курган Куль-Оба, що розташований неподалік від Керчі. Більшість знахідок із цієї пам’ятки нині зберігаються в петербурзькому Ермітажі, менша частина – у московському Державному історичному музеї.

Наприкінці 19 століття археологічні дослідження в Криму почали фінансувати системно. Цим опікувалась Імператорська археологічна комісія, заснована 1859 року в Петербурзі. Багато експедицій цієї установи були пов’язані з «півднем росії».

Ймовірно, Імператорська археологічна комісія зацікавилася дослідженнями Криму, бо з’явилося розуміння, що тут можна знайти надзвичайно цінні артефакти, те саме «скіфське золото». Найкоштовніші речі, цінні взірці античної скульптури забирали до імперської столиці, а «не золоте» лишали місцевим музеям.

Серед знахідок тих часів на виставці можна побачити мармуровий декрет на честь історика Сіріска першої половини 3 ст. до н. е. Деякі його фрагменти знайшли на території Херсонесу в 1879–1880 роках, частину – під час розкопок 1908 року. Сіріск Понтійський жив у Херсонесі. Дізнатися про нього дослідники змогли лише завдяки згаданому декрету – праці історика не збереглися.

Декрет на честь історика Сіріска. Перша половина 3 ст. до н. е. Херсонес. Фрагменти знайдено в 1879–1880 роках і під час розкопок 1908 року. Мармур. Національний заповідник «Херсонес Таврійський»

З інших давніх знахідок на виставці – акротерій (скульптурна прикраса фронтону будівлі) із двобічним зображенням богині. Це жіноча напівфігура, яка в нижній частині переходить у два рослинних паростки. Можливо, ця персонажка уособлює богиню родючості та природи. Торс знайшли 1883 року, а голову й частину рослин – 1891 року. В керченському музеї залишилися рослинні волюти (спіралеподібна архітектурна деталь) від цієї скульптури, які не були вивезені на виставку до Європи.

Акротерій із двобічним зображенням богині. 1 ст. до н. е. / 1–2 ст. н. е. Пантікапей, місто Керч, АР Крим. Розкопки 1883 і 1891 років. Вапняк. Керченський історико-культурний заповідник

Можливо, таких скульптур було кілька, і вони прикрашали заможний будинок. Згодом на цьому місці жили інші люди, які розібрали будівлю й використовували матеріали в будівництві. Це – не рідкість для античних поселень, але така ситуація ускладнює роботу археологів. Існує версія, що голова належала іншій подібній скульптурі, яка теж оздоблювала будівлю. Справа в тім, що голова дещо замасивна для тіла, але це може бути зумовлене особливостями різьби.

Ідентичних до згаданого акротерія скульптур донині дослідники не виявляли. Проте подібні фігури, які, наприклад, тримають руки піднятими догори, знаходили у грецьких склепових гробницях. На виставці скористайтеся нагодою побачити скульптуру з двох сторін: обидві дуже схожі, але «на звороті» сильно пошкоджене обличчя.

Розкопки, які нищили пам’ятки

Перші археологічні дослідження на теренах України іноді проводили методами, що шкодили пам’яткам. Особливо страждали від цього скіфські кургани. Певний час археолог Ніколай Веселовський, можливо, задля економії коштів, копав кургани вибірково. В його експедиціях рили траншею до центральної частини кургану, де мало б бути центральне поховання. Водночас решта насипу, яка теж несла цінну інформацію, знищувалася. Згодом, сформувалася наукова методика розкопок курганів і ситуація покращилася. До прикладу, взірцевими вважають дослідження Першого Мордвинівського кургану на Херсонщині, проведені Миколою Макаренком 1914 року.

На розкопках античних поселень методологія була більш щадною. Збереглися плани всіх пам’яток, які досліджували у 19 столітті, переважно відомо, де саме знайшли артефакти, що потрапили до музейних колекцій.

Червонофігурна пеліка (різновид посуду). На лицьовому боці: битва амазонок із грифонами. На звороті: чоловічі фігури в гіматіях (різновид верхнього одягу). Аттика. 4 ст. до н. е. Пантікапей, місто Керч, АР Крим. Розкопки кінця 19 – початку 20 ст. Глина, лак. Керченський історико-культурний заповідник

Іноді місцеві жителі поринали в скарбошукацтво, що теж не йшло на користь пам’яткам. Шведський дослідник Фредрік Мартін залишив про це спогади, наведені в книжці «Музей і національний проєкт» Федора Андрощука. Мартін 1894 року вирушив у наукову подорож на південь російської імперії, зокрема відвідав Херсонес і Керч. Він зазначав, що на землях держави могла займатися розкопками тільки Імператорська археологічна комісія. Відповідно, знахідки на таких ділянках належали державі. Але приватні землевласники мали право на артефакти, знайдені на їх території.

У Керчі, багатій на старожитності, люди активно скуповували землі, щоб шукати скарби, і держава не могла контролювати цей процес повністю. Сам Мартін придбав у місцевих торговців антикваріатом колекцію фібул і пряжок. Дослідник намагався дізнатися, звідки походять ці артефакти, але – марно. Власне, через такі втрати важливої інформації копачі-грабіжники руйнують нашу історію.

Теракота. Вотивна театральна маска з образом Діоніса. 1–2 ст. н. е. Пантікапей, місто Керч, АР Крим. Глина. Керченський історико-культурний заповідник

Знахідки радянських часів

Дослідження на території Криму тривали і в радянські часи. Знахідки того періоду теж представлені на виставці. Наприклад, стела Гермодора, сина Алкіма, яка датується 4–3 ст. до н. е. Її знайшли у Херсонесі 1961 року. Надмогильна стела з вапняку, прикрашена поліхромним розписом, має напис, завдяки якому і дізналися, кому присвячена пам’ятка.

На стелі зображено предмети, якими користувалися в гімнасіях, закладах для навчання та занять фізичними вправами для хлопчиків і юнаків. Йдеться про арибал – посудину для зберігання ароматичної олії, що використовували атлети, а також стригіль – металеву скребачку для очищення тіла. Ці предмети свідчать про те, що стелу встановили на могилі юнака, який ще не досяг повноліття.

Стела Гермодора, сина Алкіма. Кінець 4–3 ст. до н. е. Херсонес. Розкопки 1961 року. Вапняк, фарби. Національний заповідник «Херсонес Таврійський»

Вівтар із Неаполя Скіфського (городище Керменчик на території Сімферополя) археологи знайшли ще повоєнного 1946 року. Артефакт походить із мавзолею, у якому, ймовірно, у 114–113 роках до н. е. поховали правителя Пізньоскіфської держави Скілура. Вівтар був оздоблений наліпними елементами, які не збереглися до наших днів. Також майже не збереглися розписи. Вже 1990 року археолог Юрій Зайцев реконструював втрачені елементи за польовими малюнками й фотографіями, а розписи – за аналогіями.

Вівтар. Остання чверть 2 ст. до н. е. Неаполь Скіфський. Розкопки 1946 року, реконструкція 1990 року. Глина, фарби. Ліплення, обпалення, розпис. Центральний музей Тавриди

Дослідження доби незалежності

За часів незалежності в Криму систематично досліджували все узбережжя півострова: скіфські, античні та середньовічні пам’ятки, як-от Генуезьку фортецю, проводили підводні дослідження. У щорічнику «Археологічних досліджень в Україні» за 2012 рік є десятки публікацій щодо різноманітних експедицій у Криму. Координувала цю діяльність Кримська філія Інституту археології НАН України.

Парадокс у тому, що держава не фінансувала розкопки. В Херсонесі, який 2013 року включили до переліку світової спадщини ЮНЕСКО, з 1990-х років відбувалася активна україно-американська співпраця, з фінансуванням від американських донорів. Деякі програми в Криму спонсорували польські та російські ініціативи. Усі знахідки в межах міжнародних проєктів мали залишатися в Україні.

Частину пам’яток досліджували під час рятувальних розкопок. Їх могли проводити як з власної ініціативи археологів, якщо пам’ятка руйнувалася грабіжниками або ж унаслідок природних процесів, так і на запит державних інституцій, наприклад, Державної служби з надзвичайних ситуацій.

Ручка посудини у формі фігурки хижого птаха з ланцюжком. 1 ст. н. е. Некрополь Усть-Альма. Розкопки 1996 року. Срібло. Бахчисарайський історико-культурний заповідник

У 1991–2013 роках Інститут археології досліджував некрополь Усть-Альма, що поблизу села Піщане у Бахчисарайському районі Криму. На цій пам’ятці розташовано чимало поховань заможних представників різних народів: пізніх скіфів, сарматів, а дещо пізніше – гунів. Багато знакових речей із врятованих кримських колекцій походять саме звідти.

Сережки парні з антропоморфними підвісками. 1 ст. н. е. Некрополь Усть-Альма. Розкопки 1996 року. Золото, скло. Бахчисарайський історико-культурний заповідник

На Усть-Альминському некрополі археологи Олександр Пуздровський, Юрій Зайцев та Іван Лобода у 1996 році знайшли китайські лакові шкатулки 1 ст. н. е. До Криму ці вироби потрапили, оскільки Китай вів жваву торгівлю з різними народами. Ці шкатулки цікаві не лише через екзотичне походження, а й тому, що через кліматичні умови на території півдня України знахідки з дерева, яким дві тисячі років, – велика рідкість.

Шкатулки виготовили з дерева, а потім вкрили лаком чорного і червоного кольорів. Такі вироби використовували зокрема для зберігання косметики. Серед речей, які знаходилися у шкатулках з Криму, були різноманітні амулети та косметичні засоби.

На момент розкопок шкатулки перетворилися на сотні дрібних фрагментів. Пошук фахівців, які зможуть їх відреставрувати, тривав десять років. Зрештою, це зробила команда реставраторів із Японії під керівництвом Шосаї Кітамура. Нині шкатулки вперше демонструють на материковій частині України.

Шкатулка сі з трьох частин. 1 ст. н. е. Некрополь Усть-Альма. Дерево, лак. Бахчисарайський історико-культурний заповідник

Дослідження Усть-Альминського некрополя тривають і за окупації. В мережі можна натрапити на наукові публікації знахідок, зроблених після 2014 року.

Виставки, які випадково врятували кримські артефакти

2013 року кримські старожитності були вивезені на виставки до Німеччини та Нідерландів. Ідея проєкту полягала в тому, щоб показати різні культури, представлені в Криму. Курувала проєкт Валентина Мордвінцева – російська археологиня, яка жила й працювала на півострові. Крім речей із кримських установ, до експозиції відібрали артефакти з колекції Музею історичних коштовностей України (нині – Скарбниця Національного музею історії України). І – ні, серед них не було легендарної скіфської пекторалі. Предмети з колекції Скарбниці вже 2014 року повернулися до Києва.

Перша виставка відкрилася в липні 2013 року в Рейнському крайовому музеї у Бонні. Назва була трохи дивною: «Крим – золотий острів у Чорному морі». Звісно, це могло бути просто баченням команди проєкту, але така назва добре вкладається в тези російської пропаганди про те, що Крим – дещо окремішнє від України.

Сережки парні. 5 ст. н. е. Некрополь Джурга-Оба. Розкопки 2008 року. Золото, гранати, скло, жадеїт. Керченський історико-культурний заповідник

У лютому 2014 року в Музеї Алларда Пірсона в Амстердамі виставка відкрилася під назвою «Крим: золото й таємниці Чорного моря». Ще до її відкриття, через резонанс проєкту, в Амстердамі запропонували продовжити експонування. Водночас почалася російська окупація Криму. Міністерство культури України зверталося до Музею Пірсона з проханням завершити виставку раніше. Кримські музеї просили повернути речі їм. На амстердамський музей тиснули, він несподівано опинився у центрі боротьби за спадщину.

Судова боротьба

Незадовго до завершення виставки в Амстердамі, в серпні 2014 року, Музей Пірсона заявив, що утримуватиметься від повернення експонатів, поки не буде компетентного судового чи арбітражного рішення, або досягнення згоди між Києвом і Кримом щодо цього питання. В листопаді 2014 року представники кримських музеїв подали позов в Окружний суд Амстердаму до Музею Алларда Пірсона про повернення експонатів виставки у відповідні установи на півострові, тобто на окуповану територію. У суді їм довелося виступати як представникам українських кримських музеїв, хоча вони визнали окупаційну владу.

У січні 2015 року почався розгляд справи в суді. Україна виграла суд і в першій інстанції, і в апеляційній. Але це було непросто через величезні ресурси, які вклала росія. Так, 2020 року Апеляційний суд в Амстердамі з другої спроби задовольнив прохання адвокатів української сторони і відхилив головуючого суддю. Юристи були переконані в його упередженості. Свого часу цей суддя представляв інтереси російської нафтової компанії, і робив це у співпраці з адвокатами кримських музеїв.

Остаточно крапку в справі поставили 9 червня 2023 року, коли Верховний Суд Нідерландів відхилив касаційну скаргу кримських музеїв і залишив без змін апеляційне рішення про передачу кримських артефактів державі Україна.

«Орлиноголова» пряжка від пояса. 7 ст. н. е. Некрополь Лучисте. Розкопки 1983 року. Срібло, бронза, скло. Центральний музей Тавриди

Усі ці понад дев’ять років росія влаштовувала інформаційні провокації на тему кримських старожитностей. Їх лейтмотивом було те, що речі збираються продати або й уже виставили на аукціони. Насправді в листопаді 2014 року виставку демонтували і перемістили до музейного сховища. Музей Пірсона найняв фірму, яка проводить експертизу стану давніх речей. Та періодично моніторила стан артефактів і давала рекомендації, як їх зберігати.

В листопаді 2023 року кримські старожитності прибули до Києва. Їх повернуть до кримських музеїв, але – після деокупації півострова. Це визначна перемога України, бо йдеться не лише про повернення унікальних артефактів, але і про чергове визнання на міжнародному рівні, що Крим – це Україна. Водночас нині це – єдиний випадок повернення до України колекцій, які могли б дістатися окупанту.

Нищення пам’яток в окупації

Оскільки міжнародні організації та українські дослідники не мають доступу до кримських пам’яток, оцінити рівень їх грабунку та пошкоджень за окупаційної влади неможливо. Найвідоміші приклади – «реставрація», яка фактично є руйнуванням, Бахчисарайського палацу, а також будівництво комплексу «Новий Херсонес» у передмісті стародавнього Херсонесу. Останній мають відкрити вже цього року. Історико-археологічний парк будують за дорученням російського президента. Це подається як підтримка кримських музеїв, а насправді є знищенням пам’ятки.

Музейні співробітники в Криму видають збірки та каталоги з результатами археологічних досліджень під час окупації, зазвичай їх спонсорує російська держава. Зокрема, йдеться про роботи на могильниках Нейзац та Опушки. Щоб легалізувати цю діяльність, до таких збірок намагаються залучати іноземних спеціалістів. На щастя, більшість організацій цураються співпраці з окупантами.

Водолій ліпний у формі барана. 4 ст. н. е. Некрополь Нейзац. Глина. Центральний музей Тавриди

Російські науковці пристосовують українську спадщину до своєї історії. На рівні Інституту археології російської академії наук піднімали питання щодо дати заснування Пантікапею, нині – Керч, як найдавнішого міста росії. Йшлося про кінець 7 – початок 6 ст. до н. е., і це на 600 років раніше, ніж заснування дагестанського Дербенту, який мав цей статус раніше.

Росія щедро вкладає кошти в реставраційні майстерні Ермітажу, щоб показувати, що дбає про культуру. Але за цією вітриною – знесення стародавніх поселень і розкопки кар’єрів на античних пам’ятках, як це трапилося з городищем Артезіан. Окупанти взяли історію в заручники, і такі втрати непоправні. Тим важливіше те, що ми можемо побачити врятовану частину кримської спадщини.

***

Команда Національного музею історії України дякує всім, хто ці роки боровся за повернення кримських старожитностей додому: юристам адвокатського об’єднання «Сергій Козьяков та Партнери» та нідерландської юридичної компанії Bergh Stoop & Sanders, Міністерству юстиції України, Міністерству закордонних справ України, Міністерству культури та інформаційної політики України. Також ми дякуємо Музею Алларда Пірсона за дбайливе зберігання експонатів і сприяння у їхньому швидкому поверненні додому, зокрема за те, що установа відмовилася від визначеної судом виплати за збереження артефактів на свою користь.

Побачити виставку «Скарби Криму. Повернення» можна у Скарбниці Національного музею історії України з 5 липня і до деокупації півострова.

Підготувала Марія Прокопенко

Фото Олега Мітюхіна та Марини Луцик

Використані матеріали з книжки Федора Андрощука «Музей і національний проєкт», а також з каталогу виставки «Скарби Криму. Повернення» (тексти Оксани Ліфантій і Юрія Полідовича)