Мисливці кам’яної доби зображували на бивні мамонта навколишній світ, трипільці створювали загадкові біноклеподібні посудини, скіфи приносили людей у жертву богу війни. Про ці й багато інших проявів релігійних уявлень можна дізнатися на виставці «Дохристиянські вірування України», що відкривається в Національному музеї історії України 6 червня.

Це перший у практиці музею проєкт про розмаїття уявлень та ідей від найдавніших часів до утвердження християнства. Команда представила близько 500 археологічних знахідок, зокрема й ті, яких ще не бачили відвідувачі. Експозиція поділена на вісім тематичних блоків, що об’єднують предмети різних періодів. Теми стосуються найдавніших релігійних ідей, людського буття, служителів культу й культових споруд, місця людини у всесвіті, магічного захисту власності і самої людини.

Кураторка виставки – завідувачка музейного відділу найдавнішої та середньовічної історії України Марина Стрельник. Вона і розповіла про розмаїття давніх вірувань, які унаочнює виставка.

Марина Стрельник в експозиції виставки «Дохристиянські вірування України»

Загадки

У давнину будь-які прикраси, навіть орнаменти на побутових речах, містили сакральні сенси. Далеко не всі давні культури мали писемність, і часто дослідники послуговуються тільки археологічними знахідками. Ці артефакти можуть розповісти про матеріальні прояви релігійної діяльності: які предмети люди використовували у своїх обрядах, іноді – як саме це робили.

Серед найдавніших артефактів на виставці – речі з Мізинської палеолітичної стоянки в Чернігівській області. Це браслет, стилізовані орнаментовані жіночі й фалічні фігурки з бивня мамонта. Браслет оздоблено меандровим візерунком, що, ймовірно, імітує структуру мамонтової кістки й пов’язаний з ідеями достатку та ситості.

Браслет із пластини бивня мамонта орнаментований. 15 тис. років тому. Верхній палеоліт. Село Мезин Чернігівської області. Копія. Національний музей історії України

Не завжди можна зрозуміти точне значення предметів культу. На виставці представлено знамениті біноклеподібні посудини культури Трипілля-Кукутень. Ці посудини не мають дна. Окрім подвійних, також є так звані моноклі і триноклі. Археологи розуміють, що ці речі пов’язані з культами, але як саме їх використовували – невідомо. А серед експонатів скіфської доби на виставці можна побачити тригорлу посудину. Імовірно, її також використовували для проведення ритуалів.

Ритуальна тригорла посудина. 7–6 ст. до н. е. Село Андрушівка Житомирської області. Національний музей історії України

Народження

У давнину людина не уявляла себе поза світом божеств і духів. Вони супроводжували її всюди, а заодно – і ритуали, які мали умилостивити всесвіт та допомогти на важливих етапах життя.

Багатьом відомі первісні Венери з пишними формами, особливо в нижній частині. Такі фігурки виготовляли і представники трипільсько-кукутенської спільності. Також вони створювали «вагітні» мініатюрні скульптури: вагітність позначали маленькою кулькою, яку випалювали, а потім клали до живота фігурки. Іноді в лоно ховали тонкі мідні пластинки – так уявляли зародок майбутнього життя. Така увага до вагітності зрозуміла: народження дитини сприймали як свято, це було благословенням вищих сил.

«Вагітні» глиняні статуетки. 4 тис. до н. е. Національний музей історії України

Малюків різних статей спершу залишали під опікою матері. Деякі дитячі атрибути зрозумілі й сучасній людині. Наприклад, гутуси, посудини для пиття. В експозиції можна побачити гутуси трипільської (4 тис. до н. е.!) й античної культур, один з них із брязкальцем і ситечком.

Гутуси трипільської (4 тис. до н. е., вгорі) й античної (5 ст. до н. е.) культур. Національний музей історії України

Дорослішання

У три роки дитина починала «доросліше» життя. Цей перехід супроводжувався святом чи спеціальними обрядами. Наприклад, у слов’ян трирічного хлопчика вперше садили на коня – і далі його виховували чоловіки. У підлітковому віці хлопці й дівчата могли проходити складні процедури ініціації: так випробовували силу й уміння члена спільноти. Іноді це супроводжувалося болісними процедурами, наприклад, татуюванням.

На виставці можна побачити сокирки, які слов’яни, імовірно, використовували під час посвячення юнака в молодші дружинники. Вони були різні за типом, на кістяній або дерев’яній ручці, іноді оздоблені візерунками. Загалом сокира вважалася атрибутом Перуна – бога грому і блискавки, війни і зброї. Юнаку вручали маленьку копію бойової сокири, яку він потім зберігав у спеціальному мішечку біля пояса. Цей талісман протягом усього життя супроводжував чоловіка. Навіть після прийняття християнства цей звичай подекуди зберігався.

Сокирки-амулети. Русь. 11–12 ст. Національний музей історії України

Доля

У багатьох культурах існували богині людської долі. У греків – мойри, у римлян – парки, у скандинавів – норни. Вірили, що ці божества прядуть нитку людської долі, а коли обрізають її, чиєсь життя обривається. Вважалося, що доля людини визначена від початку й залежить від мінливих богинь – Тихе у греків, Фортуни в римлян. З ними асоціювали ігри, за допомогою яких можна було дізнатися свою долю. Власне, у давнину гру нерідко сприймали як репетицію майбутнього.

Вгорі праворуч – бурштинові астрагали-амулети. Сармати. 1 ст. Село Чугуно-Крепинка Донецької області. Ліворуч – кістяні веретена та прясла. Скіфи. 4 ст. до н. е. Національний музей історії України

На українських теренах для ігор використовували кубики й астрагали, останні нерідко виготовляли з кісток парнокопитних тварин. Кубики й астрагали також часто ставали амулетами. На виставці можна побачити такі предмети з бурштину, знайдені в похованні сарматської жриці. Значну кількість астрагалів виявляють у дитячих похованнях. Прикметно, що атрибути дозвілля клали до поховань разом із такими нагальними речами, як їжа та одяг.

Потойбіччя

Життя в давнину уявляли як коловорот: людина з’являлася на світ, давала життя дітям, а потім відходила, а її нащадки продовжували рід. Смерть, з одного боку, сприймали як кінець, а з іншого – як початок нового життя. Існувало три основних моделі поховання: кремація, інгумація (поховання в землі) й виставлення. Останнє – найпростіший обряд, коли тіло померлого виставляли для диких звірів і птахів.

Північногерманські племена вірили, що на загиблих воїнів чекає потойбічний бенкет. Для цього в поховання клали, наприклад, ритони (посудини для пиття) та казани з їжею. А давньогрецький історик Геродот залишив розповідь про те, як ховали скіфських володарів: тіло царя возили у спеціальному возі по всіх підвладних йому територіях. Люди виявляли скорботу й приносили дари. Тим часом готували до поховання курган: складали туди коштовні речі, потрібні в потойбічному житті. Разом із володарем ховали й коней, навіть близьких людей і слуг. Пізніше артефакти, знайдені в похованнях, багато в чому підтвердили оповідь Геродота й дозволили скласти цілісну картину цього обряду.

Навершя поховального воза. Скіфи. 5 ст. до н. е. Національний музей історії України

Багато спільнот вірили в життя душі в потойбіччі. Найпростішою була ідея про те, що душі предків залишаються поруч із живими нащадками й допомагають їм. Деякі спільноти вважали, що після смерті душа вирушає до богів. Давні греки уявляли, що перевізник Харон переправляє душі на човні через річку Стікс до підземного царства Аїда. Щоб душа могла розплатитися з перевізником, до поховання клали монету-обол. Інакше душа ходила серед живих і навіть могла їм шкодити.

Житло

Багато століть тому люди вірили, що житло дає не лише фізичний, а і магічний прихисток. Вогнище в печері захищало людину як від звірів, так і від злих духів. Тому в житлі зазвичай облаштовували сакральне місце, де розміщували речі, пов’язані з божествами й духами. Так, трипільці робили хрестоподібні чи округлі домашні вівтарі. Загалом вони часто використовували елемент кола – воно могло символізувати сонце, місяць, людське життя.

В античних будівлях над входом нерідко прилаштовували зображення горгони Медузи. Один із прикладів, представлених на виставці, – антефікс (деталь даху над фронтоном) з Ольвії. За легендою, Медуза своїм поглядом перетворювала все на камінь, і зображення її відтятої голови вважалося захисним символом. В античних будинках також ставили маленькі вівтарі, невеликі скульптури із чашами для запалювання пахощів і проведення домашніх обрядів. Такі ритуали тісно перепліталися із життям людини, змінювалися із часом, а зовнішні впливи змішувалися з місцевими звичаями.

Теракота-фіміатерій. 4–3 ст. до н. е. Ольвія. Село Парутине Миколаївської області. Національний музей історії України

Стихії

У давнину життя людини залежало від природи значно більше, ніж нині. Тому треба було «домовитися» зі стихіями, щоб мати хороший врожай і затишок. На виставці можна побачити, як представники різних спільнот поклонялися сонцю, вогню, воді та вітру.

Іноді стихії уособлював людиноподібний образ. Водночас сонце часто сонцем і залишалося: його зображували як вогняне коло. Для поклоніння цьому небесному світилу деякі спільноти робили круглі вівтарі. В експозиції можна побачити вирізку ґрунту з такого випаленого глиняного жертовника 8 ст. до н. е., що знайшли біля села Жаботин на Черкащині.

Орнаментована підлога жертовника. 8–7 ст. до н. е. Село Жаботин Черкаської області. Національний музей історії України

Інші цікаві святилища, які збереглися до нашого часу, – зольники. Вони існували в багатьох культурах і були пов’язані з культом вогню. З кінця доби пізньої бронзи (друга половина 2 тис. до н. е.) вони трапляються майже в усіх культурах на теренах України: у білозерській, білогрудівській тощо. Також зольники існували у скіфів та в античних містах. Йдеться про спеціальне місце, куди люди приносили золу зі своїх домашніх вогнищ. Останні вважалися священними, а відтак – і зола, що там утворювалася.

На зольниках проводили різноманітні обряди. На це вказує те, що археологи знаходять серед золи великі вівтарі та дрібні предмети: фігурки людей, посуд, хребці, які використовували в ритуалах. До речі, ці артефакти не експонували в музеї десятки років.

Речі із зольників білогрудівської археологічної культури. 12–9 ст. до н. е. Село Піківець Черкаської області. Національний музей історії України

Важливою частиною давніх культів було поклоніння воді. Вона могла бути «доброю» – тою, що зрошує та поїть, а також «лихою» – наприклад, річки, що розливалися навесні. Поклоняючись водній стихії, людина намагалася убезпечити себе від таких загроз.

Також у давнину вірили у водяних духів і божеств. Їм приносили в жертву різні речі. Зокрема, на виставці можна побачити посуд із Піщаного, який надихнув Ліну Костенко на створення «Скіфської одіссеї». До таких жертвенних предметів належать і гривни-корони, що потрапили на територію України з Данії. Їх не експонували майже сто років! Нашийні прикраси з виставки знайшли на Київщині та Чернігівщині. Гривни-корони могли бути частиною парадного або поховального вбрання. Також можливо, що їх виготовили для певних церемоній і ритуалів. Загалом відомо про 11 таких знахідок з України, усі вони оздоблені схожими орнаментами.

Гривна-корона. Латен. Середина 3–2 ст. до н. е. Національний музей історії України

Війна

Для людини здавна були важливі ідеї родючості й достатку, але це поєднувалося з руйнівною войовничістю. Ще в неандертальців відомі поховання зі штучно нанесеними травмами. Це могли бути як сліди диких звірів, так і травми від крем’яних знарядь.

Богів війни часто уявляли як страшних і злих істот. Коли Геродот описував божеств скіфського пантеону, то не зміг дізнатися ім’я бога війни – люди боялися вимовляти його, щоб не накликати біди. Тому історик назвав його на грецький кшталт Аресом. Тільки для цього бога скіфи споруджували святилища, хоча через кочовий спосіб життя не будували культових споруд. Нині досліджено до десятка таких святилищ на півдні України, і багато в чому вони відповідають опису Геродота. Ідеться про округлий курган із величезної купу хмизу, з глинобитним майданчиком нагорі. У центрі встромляли давній меч – символ бога війни. Схожий меч 5 ст. до н. е., щоправда, знайдений у Дніпрі біля міста Дніпра, можна побачити на виставці.

Залізний меч. Скіфи. Кінець 6–5 ст. до н. е. Дніпропетровська область. Національний музей історії України

Меч, встромлений у курган-святилище, вважали втіленням бога війни. Під час вдалих походів кожного сотого полоненого приносили йому в жертву. Убитій людині відрубували руку по плече, потім ці кінцівки, а також тіла жертв розкидали по кургану. Такі святилища функціонували доволі довго, щороку їх оновлювали. Поховань у цих курганах не робили, їх використовували винятково як місця поклоніння. На виставці можна побачити макет такого святилища, зроблений за розкопками 1976 року біля села Балки на Запоріжжі.

Святилище бога війни Ареса. Реконструкція Василя Бідзілі за матеріалами розкопок 1972 року в селі Балки Запорізької області. Макет. Національний музей історії України

Всесвіт

Мабуть, усі чули історії про світ на трьох китах. Як уявляли світ прадавні люди, підказують орнаменти. Наприклад, на бивні мамонта з Кирилівської стоянки нарахували до десятка орнаментальних мотивів. З них виділяють три основні: зображення птаха, мамонта й рептилії. Це і є три світи, які люди бачили навколо себе: небо, земля та вода. Що було під землею, у первісні часи не замислювалися. У новокам’яну добу люди почали обробляти землю, зрозуміли, що від стану ґрунту залежить урожай. Уявлення про три світи ускладнилося: уже розрізняли небесний світ із духами й божествами, землю, де живуть люди, і підземно-водний світ.

Бивень мамонта із зооморфними зображеннями. 24–23 тис. років тому. Києво-Кирилівська стоянка. Копія. Національний музей історії України

У мідно-кам’яну добу ці уявлення розвинулися ще більше. З’явилася ідея світового дерева, що об’єднує три світи: його коріння – у підземному світі, стовбур і середня частина – світ людей, крона – небо й боги. Це унаочнюють зображення рослин на трипільському посуді, іноді поєднані із зображенням світил.

Орнаментований трипільський посуд. 4 тис. до н. е. Національний музей історії України

Мікрокосм

Якщо всесвіт називають макрокосмом, то мікрокосм – це внутрішній світ людини. Здавна люди прикрашали себе речами із захисною символікою, що відображала найрізноманітніші прояви життя. Нерідко вона була пов’язана зі стихіями. Наприклад, у бронзову добу поширеними орнаментами були спіралі й вербове листя. Вербове листя символізувало воду, а спіраль – сонце. Прикраси таких форм використовували навіть після прийняття християнства. А намисто з поховання цариці в Мелітопольському кургані складається з намистинок-вічок, як-от на амулеті назар, популярному в Туреччині. Особливі прикраси могли нашивати на одяг або й оздоблювати саме вбрання вишивкою та орнаментами.

Разки намиста. Скіфи. 4 ст. до н. е. Мелітопольський курган Запорізької області. Національний музей історії України

Вгорі – шпилька ромбоподібна. 18–13 ст. до н. е. Село Гуляйгородок Черкаської області. Внизу – намистини. 1–2 ст. Тіра (місто Білгород-Дністровський Одеської області), село Запруддя Київської області. Національний музей історії України

Люди «прикрашали» захисними символами й тіла. У кліматичних умовах України органічні рештки зберігаються погано. Поховання з татуюванням загалом на нашій території знаходили лише раз, на Луганщині. Воно належить до катакомбної культури (середина 2 тис. до н. е.). Збереглися кістки руки зі слідами шнурового татуювання чорною фарбою. Можливо, це визначало роль похованого як вождя чи жерця. Орнаменти на трипільських статуетках, імовірно, відтворюють тату, які робили люди.

«Татуйовані» трипільські статуетки. 4 тис. до н. е. Національний музей історії України

Майбутнє

Археологія не може дати вичерпних відповідей на питання щодо прадавніх вірувань. Не завжди можна зрозуміти призначення того чи того предмета. Також значна кількість пам’яток – одяг і загалом тканини, плетені вироби, меблі тощо – до нас майже не доходить, бо їх руйнує час.

Деякі атрибути прадавніх культів залишилися з прийняттям християнства. Нова віра переплелася зі старими уявленнями. Коштовні прикраси, наприклад, браслети-наручі й колти містять багато язичницьких зображень, зокрема крилатого пса Семаргла, русалок. У різноманітних підвісках також можна побачити язичницьку символіку, що переплітається із християнською, як-от сонячне коло і хрест. А іноді давні уявлення про світ залишаються у фольклорі, змішуючись з ідеями пізніших часів.

Статуетки жіночі й чоловічі. Трипільська культура. 4 – початок 3 тис. до н. е. Національний музей історії України

Ставлення людини до залишків давніх вірувань теж змінюється. Наприклад, 1915 року в Білогрудівському лісі на Черкащині селяни корчували ліс і випадково знайшли кам’яну стелу з людськими рисами та погруддя ідола. Селяни марно сподівалися відшукати на цьому місці коштовний скарб, а дивні скульптури привезли на подвір’я місцевого священника. Після Другої світової війни ці артефакти потрапили до попередника Національного музею історії України. Науковці виявили, що стели, аналогічні до знайденої, встановлювали на поховальних курганах – так зображали пращурів. Чимало артефактів, пов’язаних із давніми віруваннями, спершу здаються чимось незрозумілим або й страшним, а після досліджень відкривається зв’язок між ними і нами сьогоднішніми.

Антропоморфне кам’яне погруддя. Ямна культурно-історична спільнота. 3 тис. до н. е. Уманський район Черкаської області. Національний музей історії України

***

Виставка «Дохристиянські вірування України» підготовлена за сприяння культурних інституцій і приватних ініціатив зі Скандинавії. У перші дні повномасштабної війни Національна рада з питань спадщини Швеції (Riksantikvarieämbetet), Північний музей у Стокгольмі (Stiftelsen Nordiska museet) та інші музеї Скандинавії почали збір коштів насамперед для підтримки Національного музею історії України. До кампанії долучилися всі регіональні музеї Швеції, Норвезький народний музей (Norsk Folkemuseum), кілька приватних донорів, фондів, асоціацій, підприємців, а згодом і багато інших організацій. Зібрані кошти допомагають музею продовжувати діяльність і розвиватися навіть в умовах війни.

Виставка триватиме в Національному музеї історії України до кінця 2024 року з можливістю продовження.

Марія Прокопенко

Фото Олега Мітюхіна та Вікторії Сідорової