Павла Альошина (1881–1961) заслужено зараховують до найвідоміших архітекторів Києва 20 століття. З його ім’ям пов’язана одна з найважливіших пам’яток історії України – будинок, в якому у 1917–1918 роках працював перший сучасний республіканський парламент – Українська Центральна Рада.

Родина архітектора та його освіта

Рід Альошиних походив з Курщини. Батько архітектора Федот Альошин після скасування кріпацтва, шукаючи кращого життя, 1865 року перебрався до Києва і працював в будівельній артілі таких самих заробітчан з росії. Він тримався гурту великоросів, що творили у місті своє середовище. 

Досягнувши певного достатку, Федот Альошин організував власну артіль, а згодом і будівельне підприємство. Він будував великі і малі будинки тощо і зрештою отримав статус купця першої гільдії. Серед його «досягнень» – виконання будівельних робіт зі спорудження пам’ятника царю Олександру ІІ на сучасній Європейській площі, а також пам’ятника антагоністам гетьмана Івана Мазепи, полковнику Івану Іскрі та генеральному судді Василю Кочубею, на сучасній Арсенальній площі. 

В родині Федота Альошина було четверо дітей, серед яких – і майбутній архітектор Павло. Він народився 20 лютого (4 березня) 1881 року, закінчив Київське реальне училище, водночас брав уроки в єдиній у місті рисувальній школі Миколи Мурашка. Після цього Павло поїхав до Санкт-Петербурга, де вчився в Інституті цивільних інженерів. Після його завершення 1904 року отримав диплом цивільного інженера. 

Архітектор Павло Альошин. Фото початку 20-го століття

Далі Павло Альошин здійснив творчу поїздку країнами Європи, продовжив навчання у Вищому художньому училищі при Академії мистецтв у Петербурзі та нарешті 1917 року отримав диплом архітектора. Також одружився з випускницею Смольного інституту в Петербурзі Ольгою Мухортовою. 

Найвідоміший проєкт Павла Альошина

1917 рік був переламним не тільки в історії України, а й у житті Павла Альошина. Молодий архітектор покидає російську столицю і повертається до батька в Київ. На цей час він вже реалізував кілька своїх проєктів, йдеться про прибуткові будинки в Києві. Зокрема, за проєктом Павла Альошина батькова будівельна фірма звела багатоповерховий прибутковий будинок на вулиці Володимирській, 19 (1914). У ці ж роки Павло Альошин починає зводити Ольгинську гімназію (вулиця Богдана Хмельницького, 15).

Найвідомішим реалізованим проєктом у Києві став будинок Педагогічного музею на вулиці Володимирській, 57. Його відкриття відбулося у вересні 1911 року. Будинку судилося увійти до української історії, бо тут у 1917–1918 роках працював перший національний парламент – Українська Центральна Рада, а також окремі державні і громадські установи та заклади. У 1930-х, для пристосування споруди під регіональний музей російського комуністичного вождя Леніна, Альошин розширив будинок, фактично  збільшив його площу вдвічі.  

Фото будівлі Української Центральної Ради. Березень 1918 року. Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України

З 2009 року до 2020 року в будинку працював підрозділ Національного музею історії України – Музей Української революції 1917–1921 років. 

В Національному музеї історії України зберігається модель цього будинку, виготовлена фірмою Йосипа Маршака, дядька майбутнього члена Центральної Ради Якова Маршака. Будинок зведений в стилі російської модерну з переосмисленням ампіру. Архітектурно він не зовсім пасував до загального київського стилю.

Модель будинку Педагогічного музею (Української Центральної Ради). Метал. 1911 рік. Національний музей історії України

Модель будинку Педагогічного музею (Української Центральної Ради). Метал. 1911 рік. Національний музей історії України

Проєктував школи, станції метро, міста

В наступні роки Павло Альошин пару років був міським архітектором, потім викладав у Київському архітектурному інституті, згодом – у Художньому інституті. 1946 року йому присвоєно звання доктора архітектури.

Одночасно Альошин продовжує архітектурну практику, розробляє проєкти окремих споруд з використанням нових архітектурних стилів (функціоналізм, конструктивізм). Також зводить (у більшості випадків – у співавторстві з іншими архітекторами) громадські споруди: низку шкіл у Київській області, Будинок оборони (Київ) та інші. 

Павло Альошин, сам і групах, був учасником різноманітних архітектурних конкурсів: у В’ятці, Єкатеринбурзі, Петрограді та інших містах росії. А у Києві брав участь у конкурсі проєктів для залізничного вокзалу та урядового центру. Після Другої світової війни долучався до підготовки проєкту реконструкції Хрещатику. Чи не останнім проєктом Павла Альошина стала робота над кількома станціями метрополітену в Москві. 

Поруч з окремими об’єктами Павло Альошин розробляв містобудівельні проєкти. Серед них – «Зелений Петроград», курорт у Криму «Комперія-Сарич», міста Мурманська, нові квартали у Харкові.

Визнання

Хоча Павло Альошин більшу частину свого життя провів у Києві, він так і не став частиною української культури, не засвоїв української мови, викладав виключно російською. Проте, визнаючи заслуги Альошина, йому 1945 року присвоїли звання дійсного члена Академії архітектури УРСР, а 1958 року – звання почесного члена Академії будівництва та архітектури УРСР. Не раз Альошина подавали на нагородження радянськими орденами, але походження з родини купця першої гільдії і перебування в зоні німецької окупації під час Другої світової війни перешкоджали відзначенню на державному рівні.

Помер Павло Альошин 1961 року на вісімдесятому році життя, похований на Байковому кладовищі. На будинку в Києві по вулиці Велика Житомирська, 17, де архітектор прожив свої останні роки, 1982-го встановлено меморіальну табличку. У Харкові 2015 року один з центральних проспектів перейменовано на честь Павла Альошина.