Про битву під Кумейками знають менше, ніж про битву під Жовтими Водами чи Берестечком, але вона є однією з наймайсштабніших в українській історії 17 століття. Донедавна про цей бій було відомо лише з писемних джерел. Нині можна відтворити перебіг битви завдяки археологічним знахідкам. 2022 року на місці подій почала працювати експедиція Національного музею історії України (МІСТ) під керівництвом кандидата історичних наук Сергія Діденка. 

Археологи локалізують місце битви та козацького табору, важливу інформацію про перебіг подій дають виявлені там боєприпаси, елементи озброєння та спорядження. Перші знахідки з поля битви під Кумейками можна побачити на виставці МІСТ «През шаблі маєм права!» про розвиток зброї на території України. Сергій Діденко розповів про археологічні відкриття експедиції.

Сергій Діденко. Фото з архіву співрозмовника

Перебіг битви

Козацько-селянські війська під проводом Павла Бута (Павлюка) зійшлися з коронною армією Речі Посполитої біля села Кумейків на Черкащині 6 (16 за новим стилем) грудня 1637 року. Польську армію очолював польний гетьман коронний Миколай Потоцький. Козаки прагнули розширення своїх прав і вольностей, польський хроніст Шимон Окольський у детальному щоденнику битви називає їх «заколотниками проти короля та Речі Посполитої».

Співвідношення сил становило 18 тисяч (козаки, селяни й міщани) до 4–5 тисяч (коронна армія). Кількість добре озброєних професійних бійців у обох таборах була приблизно однакова, ядро війська Павлюка налічувало 4 тисячі реєстрових козаків. Утім, на той час козак – це стрілець-піхотинець. Своєї кінноти в козаків було обмаль. А ударну силу польського війська складала гусарія – найкраща тогочасна важка кіннота Європи. Тодішній польський гусар за своєю ефективністю – приблизно як найсучасніший винищувач нині.

Польський гусар. Малюнок Олени Чичик. МІСТ

Перед польськими позиціями козаки натрапили на болото й почали обхідний маневр, але їх атакувала у фланг коронна армія. Козацька піхота використала свій фірмовий прийом та організувала кругову оборону із 12 ліній з’єднаних між собою возів. З-за них вояки вели шквальний вогонь із рушниць. Козаки відбивали атаки польських гусарів та панцерної кавалерії, яких підтримувала артилерія. Зрештою коронна армія прорвала козацьку оборону та підірвала запаси козацького пороху. Укріплення розтрощили, багато людей загинуло. Це був перший випадок, коли польські війська змогли прорвати козацьку оборону з кількох рядів возів.

Реєстровий козак. Малюнок Олени Чичик. МІСТ

Козаки, насамперед завдяки вмінням Дмитра Гуні, відновили позиції, знищили ворогів, які прорвалися до їхнього табору та, зберігши значну частину свого війська, відійшли в напрямку Черкас. Проте очільників битви змусили примиритися з коронною армією. Мирний договір із покаянним зверненням до польського короля підписував тодішній писар Війська Запорозького Богдан Хмельницький. На початку 1638 року Павла Бута стратили у Варшаві.

Боротьба продовжилася 1638 року під проводом Дмитра Гуні та Якова Острянина. Вона тривала зі змінним успіхом і зрештою закінчилася поразкою козаків, втратою значної частини їхніх прав та вольностей. Водночас події 1637–1638 років стали генеральною репетицією козацької революції під проводом Богдана Хмельницького.

Вогнепальна зброя

Знахідки музейної експедиції допомагають уявити масштаби битви. На початку археологи знайшли кілька десятків куль різних калібрів до тогочасної вогнепальної зброї – мушкетів і козацьких самопалів. Деякі кулі – з відбитками деревини. Ймовірно, вони влучили в козацькі укріплення з возів. Частина куль мають пошкодження, характерні для удару об металеву поверхню. Ймовірно, їх розплющило об металеві польські обладунки.

Поруч із кулями археологи знайшли й деталі вогнепальної зброї, наприклад, порохову поличку від тогочасного мушкета, гвинти від мушкетів, оковки їхніх стволів. Також було виявлено допоміжне обладнання до вогнепальної зброї, зокрема наконечники шомполів, які використовували, щоб ладувати кулю у ствол, а також для чистки зброї.

Наконечники шомполів. МІСТ

Найімовірніше, бій був таким інтенсивним, що воїни не встигали прочищати зброю, і через це вона розривалася під час пострілу. 

Також дослідники виявили кілька залізних форм для відливання куль – так звані кулелійки. Цей інструмент схожий на плоскогубці й має вигляд двох стулок на шарнірах. Усередині міститься куляста формочка, куди заливали розплавлений свинець. Коли він застигав, кулелійку розкривали, і звідти випадала кругла куля. Експедиція музею знайшла навіть браковані кулі, які козаки встигли відлити, але не допрацювали. Це теж підтверджує, що вогонь був таким інтенсивним, що козакам бракувало боєприпасів і вони мусили відливати кулі під час бою. Та сама ситуація була й у поляків, які під час битви витратили весь боєзапас.

Кулелійка. МІСТ

На той час вогнепальну зброю індивідуально виготовляли різні майстри. Уніфікованих стандартів не було, тому неможливо сказати, що зі знахідок належало козакам, а що – полякам.

Холодна зброя

Окрім вогнепальної зброї, у битві під Кумейками доволі активно використовували лук та стріли. Експедиція музею знайшла кільканадцять наконечників стріл. Це підтверджує, що у обох арміях були стрільці з лука. Їх можна порівняти із сучасними снайперами. Якщо вогнепальною зброєю людина могла навчитися користуватися доволі швидко, то стрілець із лука мав тренуватися з дитинства. До того ж, лук на той час був значно влучнішим та скорострільнішим за вогнепальну зброю. 

Наконечники стріл. МІСТ

Залізний наконечник гусарської піки точно належав воїну коронної армії. Такі піки, довжина яких могла сягати 6 метрів, були основною зброєю польських гусар. Щоб людина могла втримати таку довжелезну піку, тогочасні майстри робили її порожнистою. Древко висвердлювали зсередини, й це зменшувало вагу зброї. Таранного удару озброєної такими піками гусарії не витримував жоден стрій.

Поруч із наконечником піки археологи знайшли масивну сокиру, яка за призначенням належить до робочих інструментів. Але цілком можливо, що її використовували і як зброю. В козацькому війську були також звичайні селяни та міщани, які могли воювати тим, до чого звикли їхні руки.

Сокира. МІСТ

Серед інших знахідок, що, як і фрагмент піки, могли належати польським воякам, є фрагмент рухомого наносника шолома, бронзова заклепка від залізного обладунку та металеве закінчення пояса, типове для західноєвропейської військової амуніції 16–17 століть.

Артилерія

Серед найцікавіших знахідок музейної експедиції – шматки гарматної картечі. З фільмів про війни 16–18 століть складається враження, що тогочасна артилерія стріляла лише круглими ядрами. На місці битви під Кумейками поки що не знайшли жодного гарматного ядра. Натомість дослідники виявили чимало шматків рубаної залізної картечі. Вона вражала значно більшу площу, ніж ядра. В жерло гармати могли закладати картуз із кількома десятками таких снарядів, під час пострілу вони розліталися під широким кутом. У літературі про артилерію ранньомодерного часу згадується, що такою картеччю стріляли з відстані близько 200–300 метрів.

Гарматна картеч. МІСТ

Імовірно, цими снарядами по козаках стріляла польська артилерія. Але та сама зброя могла бути й у козаків, бо перед битвою вони захоплювали польські арсенали з гарматами та боєприпасами до них.

Побутові речі

На полі битви археологи знайшли й «мирні» речі. Наприклад, типові для того часу персні з карбуванням на щитках. При розкопках битви під Берестечком такі каблучки виявляли в козацьких гаманцях. Найімовірніше, козаки або носили їх, або тримали на подарунок. 

Привертає увагу маленький латунний гребінець із дрібними зубцями. Також на місці битви знайшли підківки козацьких чобіт, залізні деталі козацьких возів і кінського спорядження: підкови, вудила, цвяхи для підків – так звані вухналі. 

Фрагмент гребінця. МІСТ

Кайданки могли належати як полякам, так і козакам, у війську вони були потрібні для утримання полонених. 

Кайданки. МІСТ

Частина предметів – речі, які козаки носили на поясі. Це портупейний гак, козацька похідна однозуба виделка, ключ для налаштування мушкета з коліщатковим замком, ножі, які зберігали у шкіряних піхвах. Самі пояси, як і інші речі з органічних матеріалів, як-то шкіра та дерево, не збереглися. Щоб відвідувачі мали уявлення, який вигляд вони мали, в музеї представлені реконструкції за зразками предметів, знайдених на місці битви під Берестечком. Вона відбувалася в заболоченій місцевості, а в торфі, без доступу повітря, такі речі зберігаються добре.

***

Під Кумейками складається унікальна ситуація, коли можна повністю локалізувати битву, про яку можна було лише читати спогади, часто заанґажовані. Але Сергій Діденко переймається, щоб цю надзвичайно важливу роботу не зіпсували любителі металопошуку, так звані «чорні археологи». Тотальний грабунок історичних цінностей є великою проблемою України. Скарбошукачі не завжди усвідомлюють, що скоюють злочин. Нині росіяни намагаються знищити наше історичне коріння. Майже так само чинять «чорні археологи», які, навіть вважаючи себе щирими патріотами України, заради азарту чи для продажу вилучають старовинні предмети із землі й фактично стирають речові докази нашої історії. Адже навіть якщо давні артефакти вдається зберегти фізично, втрачається їхній історичний контекст, і вже ніхто й ніколи не зможе встановити, де і як їх використовували, з якими історичними процесами вони були пов’язані.

Музейні працівники розраховують на продовження досліджень. Також запрошуємо подивитися на перші знахідки з поля битви під Кумейками на виставці «През шаблі маєм права!», яка триває в Національному музеї історії України до кінця року з можливістю продовження.

Марія Прокопенко

Колаж на заставці Анастасії Пташинської