Від списометалки до гаубиці: огляд виставки про розвиток зброї на території України

25.07.2023

zastavka.jpg

Зброя є одним із перших винаходів людини. На виставці «През шаблі маєм права!» в Національному музеї історії України (МІСТ) можна простежити історію розвитку та використання зброї на території країни від кам’яної доби до сучасності.

Відкриття виставки приурочено до Дня українського добровольця 14 березня. Її назва є цитатою з думи «Всі покою щиро прагнуть», автором якої вважають гетьмана Івана Мазепу. У війні росії проти України зброя необхідна, щоб відстояти нашу свободу та ідентичність. Команда проєкту прагне показати, з якою зброєю боролися та перемагали українці, а також народи, які населяли територію країни.

Експонати ілюструють і те, що щонайменше від доби бронзи (ІІІ – початок І тисячоліття до н. е.) на українських землях використовували імпортовану зброю. Тож нині допомога союзників є певним продовженням цієї традиції. Як і використання трофейної зброї козаками або воїнами УПА римується з використанням українцями танків, які росіяни залишають під час відступів.

Авторами проєкту є заступник генерального директора музею з наукової роботи Богдан Патриляк, завідувач сектору «Археологія доби раннього заліза» Сергій Діденко, завідувач відділу археології Ольга Пукліна, науковий співробітник Владислав Безпалько, старший науковий співробітник Олександр Науменко, завідувач сектору Світлана Сорокіна та старша наукова співробітниця Тетяна Радієвська. Богдан Патриляк розповів на прикладі експонатів виставки про ключові моменти у еволюції зброї на території України.

bogdan-patrilyak.jpg

Співавтор виставки Богдан Патриляк. МІСТ

Камінь: перші «розривні кулі»

Експозиція починається від середнього палеоліту (від 125–100 до 40 тисяч років тому), доби так званих неандертальців, давнього населення Європи. Вони були кремезними та пристосованими до холодного клімату континенту. Людина розумна, яка є нашим безпосереднім предком, проникла до Європи із Африки. Розпочалося протистояння з неандертальцями, які зрештою програли.

На виставці можна побачити гостроконечники, які неандертальці використовували для списів. Вони не метали списи, а кололи ними. А от у арсеналі людини розумної з’явилися метальні дротики із кремінними наконечниками.

Частина гостроконечників неандертальців походить із нині окупованого Криму, де вони затрималися найдовше. Неандертальці проживали у печерах півострова тоді, коли у Європі цей підвид людини майже зник.

kremin.jpg

Гостроконечники крем’яні. 70–45 тисяч років тому. Середній палеоліт.  
Грот Чокурча, околиці міста Сімферополя, АР Крим. МІСТ

У добу мезоліту (середньокам’яна доба, 10 тисяч років до н. е. – 7 тисяч років до н. е.) на території України значно поширилися лук та стріли. Цією механічною зброєю дистанційної дії можна було користуватися з більшої відстані, вона змінила тип полювання наших предків і вплинула на перебіг конфліктів між людьми. У експозиції представлені крем’яні вістря стріл, які кріпилися смолами. Іноді вони складалися з багатьох дрібних кам’яних елементів – мікролітів. Застрягаючи в тілі людини або тварини, такі вістря діяли як розривні кулі.

Також на виставці можна побачити реконструкцію списометалки – найдавнішого метального пристосування, яке використовували для кидання легких списів. Представлені також автентичні «човники», які у списометалці правили за обважнювачі.

Бронза: зброя як символ влади

На території України бронзи бракувало, тож її імпортували. За бронзової доби також продовжували використовувати кам’яні знаряддя. На виставці можна побачити досконало зашліфовані кам’яні булави цього періоду. Булави та сокири засвідчують початок соціального розшарування. З’явилися племінні вожді, які мали символи влади, зокрема, булаву, що нагадує гетьманський клейнод.

Досить цікавими є загадкові спіралі з Худлівського скарбу. Деякі дослідники вважають їх елементами захисного спорядження, що одягали на руки, але це лише версія. Худлівській скарб 14 – 12 століття до н. е. місцеві жителі випадково виявили біля села Худльового Закарпатської області 1996 року. Знахідка складалася з бойових сокир, спіральних пластин, мечів та довгих гострих шпильок, які могли бути не лише застібками одягу, а і зброєю. Ці шпильки також могли мати культове значення, оскільки рясно оздоблені карбованими візерунками.

bronza.jpg

Чеканомолот бронзовий. 14 століття до н. е. Сабатинівська культура. Місто Нікополь Дніпропетровської області. Чеканомолот бронзовий. 14–12 століття до н. е. Село Худльово Закарпатської області. МІСТ

В добу бронзи планету населяло значно менше людей, ніж нині. Існували конфлікти між племенами, але масштабних війн не було. Зброю використовували насамперед для полювання. Чим ближче до наших днів, тим частіше зброю використовували для вбивства людей.

Часи кочовиків і переселення народів

Другий зал виставки починається з доби раннього заліза. Більшу територію сучасної України в минулому заселяли кочові племена. Спершу це були іраномовні племена: кіммерійці, сармати, скіфи (загалом зазначений період охоплює 9 століття до н. е. – 4 століття н. е.). Вони, зокрема, використовували комбіновану зброю, наприклад, мечі із бронзовим руків’ям і залізним клинком. Ускладнилося оздоблення предметів, що унаочнює бронзовий пояс із вишуканим карбуванням.

Скіфський період ілюструють знамениті мечі-акінаки та захисне спорядження. В ті часи розвивалися грецькі міста-держави на півдні України, найвідомішим із яких є Ольвія. Там велася жвава торгівля, зокрема зі скіфами. Деякі обладунки цих кочовиків, вочевидь, виготовляли грецькі майстри, як, наприклад, шолом, знайдений у скіфському похованні  біля села Пастирського на Черкащині. Привертає увагу і скіфський панцир: луска із бронзи та заліза створює візерунок «шахівничкою».

skifi.jpg

Шолом бронзовий грецького походження. 5–4 століття до н. е. Село Пастирське Черкаської області. МІСТ

Мечі сарматів можна упізнати за кільцями на руків’ї. Серед іншої зброї цих племен на виставці представлена сокира із сарматського жіночого поховання, що поєднує в собі функції сокири та булави.

Перші століття нової ери ілюструють речі германських племен, які залишили свій слід на території України. Пошкоджені мечі та списи пшеворської культури нагадують про традицію псувати та спалювати зброю небіжчика під час поховання. А уявити масивне захисне спорядження допоможуть залізні умбони – центральні частини щита. Деякі з них мають довгі шипи, що дозволяло використовувати щит ще і як зброю.

З часом на українських землях з’явилися тюркомовні кочовики. Спочатку це були представники салтівської культури (8–9 століття) на сході України, згодом – половці, які були господарями українських степів до середини 13 століття. Середньовічні степовики насамперед були кіннотниками, тому в цей час набули поширення стремена. Половецькі кіннотники користувалися важкими шаблями, зручними для кавалерійської рубки. Вони були непридатні для фехтування. Ви навряд чи пройдете повз захисне спорядження половецьких воїнів: залізні маски вражають і навіть трохи лякають своєю портретною реалістичністю.

maska.jpg

Маска бойова залізна. Друга половина 13 – початок 14 століття. Курган № 53 біля села Ковалів Черкаської області. МІСТ

Наші степи були заселені доволі щільно й за часів Золотої Орди (13 – початок 16 століття). На виставці представлені масивні наконечники золотоординських стріл, які вражають розмірами та вишуканістю форм.

На перехресті збройних традицій: від Скандинавії до Індії

Подальші століття ілюструють розмаїтість імпорту зброї на території України. Слов’яни та скандинави, які відіграли ключову роль у становленні Русі, запозичили конярство у східних сусідів. У 12–13 століттях руські воїни використовували також східні обладунки та зброю, зокрема шаблі. Цьому сприяло те, що багато кочових племен прийняли християнство та перейшли на службу до руських князів. Водночас руські воїни використовували європейську та скандинавську зброю. Сталевий шолом 12 – початку 13 століття унаочнює типовий захисний обладунок руської дружини.

desyatinka_.jpg

Шолом залізний. 12 – початок 13 століття. Київ, вулиця Хрещатик. МІСТ

Можна довго розглядати вишукане оздоблення європейської зброї та обладунків доби Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Наприклад, обладунки польського гусара з Підгорецького замку (сучасна Львівщина) або італійські обладунки 16 століття. Срібна із золоченням декоративна сокирка 17 століття є радше статусною річчю, аніж зброєю. Булави та списи теж не виходять із побуту. Вкриті пишними орнаментами, вони насамперед сприймаються як атрибут престижу.

obladunok.jpg

Обладунок лицарський. Друга половина 16 століття. Італія. МІСТ

Водночас у ранньомодерний час (16–17 століття) доволі швидко удосконалюється вогнепальна зброя, що знову збільшує можливості людей убивати. Цю сторінку ілюструють рушниці 17 століття та ладунка – спеціальна сумка для набоїв.

З-поміж холодної європейської зброї виділяється дворучний меч. Він доволі важкий та великий, для такого меча був притаманний спеціальний стиль фехтування. Продовжували використовувати й механічну зброю дистанційної дії, щоправда, здебільшого для полювання. Це ілюструє коштовний німецький арбалет 16–17 століть.

arbalet_.jpg

Арбалет. 16–17 століття. Німеччина. МІСТ

Утім, на теренах України послуговувалися як європейською, так і східною зброєю: турецькою, іранською, індійською. Ятаган із колекції музею – приклад січної зброї турецьких піхотинців-яничар 16–17 століть. У 17–19 століттях ятаган став одним із найпопулярніших різновидів холодної зброї Османської імперії. За легендою, турецький султан заборонив яничарам носити шаблю поза межами військової частини. Тому вони, коли виходили з казарм у місто, брали із собою лише довгі однолезові ножі-ятагани.

Серед представлених зразків східної зброї можна побачити індійську сокиру, іранські шолом, щит та наруч. Кримські татари, частина сучасної української спільноти, користувалися такою зброєю. Зокрема завдяки їм вона входила у побут козаків, які неодноразово укладали союзи із кримськими ханами. 

iran.jpg

Деталі парадного захисного озброєння: шолом, поручі, щит. 17–18 століття. Іран. МІСТ

Артефакти козацької доби та музейна експедиція під Кумейками

На продовження теми сходу: у вітрині, що ілюструє козацьку добу, можна побачити турецькі пістолі, шаблю та бунчук. Козацькі символи влади – пернач, булава та бунчук, мають «східних родичів». А невелика гармата унаочнює, якою артилерією козаки користувалися на своїх човнах-чайках.

garmatki.jpg

Гармати. 18 століття. Східна Європа. МІСТ

Більшість козацької зброї – це саме імпорт, винятком є автентична кулелійка 1719 року. Вона зроблена з рогу лося. На кулелійці є отвори, в які заливали розплавлений свинець. Після його застигання отримували кулі. На чільному боці форми міститься напис: «А нумо хлопці славні / запорожці кулі відливайте / невірних убивайте свою / родину і віру обороняйте / 1719 року 22 червня».

kulelijka.jpg

Кулелійка. 1719 рік. Україна. МІСТ

В козацькій темі виокремлені результати досліджень поля битви під Кумейками. У грудні 1637 року біля цього села (територія сучасної Черкаської області) зійшлися козацько-селянські війська під проводом Павла Бута та коронна армія Речі Посполитої. Польсько-шляхетські війська не змогли перемогти повстанців зброєю і почали перемовини. Ватажків антишляхетського повстання переконали у помилуванні, якщо вони добровільно складуть зброю. Взимку 1638 року Павла Бута та його побратимів стратили.

Археологічна експедиція Національного музею історії України під керівництвом Сергія Діденка локалізувала місце битви під Кумейками. Тут 2022 року виявили деталі військового спорядження, зразки боєприпасів, монети, ремісничі та господарські знаряддя, частину з яких можна буде побачити на виставці.

Визвольні змагання та підпільна боротьба: зброя друзів і ворогів

Серед ключових суспільних явищ 20 століття – дві світові війни, які стали особистою трагедією мільйонів українців. На тлі цих подій розгорталися українські визвольні змагання 1917–1921 років, у підпіллі діяла УПА. Не маючи власної держави майже увесь цей час, українці здебільшого послуговувалися зброєю союзників або трофейною, відібраною у ворогів.

На початку 20 століття з’явився сучасний унітарний патрон, який складається з кулі, порохового заряду та гільзи з капсулою. Удосконалювалася вогнепальна зброя, хоча військові використовували й холодну зброю, яку на виставці унаочнює піхотна офіцерська шабля. На фото у експозиції з такою шаблею стоїть Олена Степанів – четарка Української галицької армії.

stepaniv.jpg

Олена Степанів. Ілюстративне фото. Джерело: Wikimedia Commons

Першим регулярним збройним українським формуванням 20 століття став легіон Українських січових стрільців. У Першій світовій війні він воював на боці австро-угорської армії і, відповідно, використовував австрійську зброю. Наприклад, гвинтівку «Манліхер», представлену у експозиції. Вона вважається найвдалішою моделлю гвинтівки Першої світової війни. Але, коли Австро-Угорщина почала зазнавати серйозних втрат, «Манліхер» припинили випускати через дороге виробництво та перейшли на німецькі гвинтівки «Маузер».

Вояки Української Народної Республіки здебільшого були озброєні російською вогнепальною та холодною зброєю. На виставці представлена трофейна гвинтівка системи Мосіна з німецьким клеймом. Вона потрапила до німців, які і промаркували зброю. Такими трофейними гвинтівками були озброєні козаки Синьожупанної дивізії, яка складалася з українських полонених у німецьких таборах. Формування створили після укладення Брест-Литовського миру на підставі договору між українською мировою делегацією та Німецькою імперією.

Також від німців армія УНР отримувала пістолети «Маузер», один із яких можна побачити на виставці. Таку зброю використовували як легкий карабін завдяки дерев’яній кобурі-прикладу. Також військові УНР використовували револьвер «Наган», розроблений бельгійцями братами Наганами для російської імперії.

mauzer.jpg

Самозарядний пістолет «Mauser C96» («Маузер К96») взірця 1896 року з дерев’яною кобурою-прикладом. Німеччина. МІСТ

Після поразки Української революції 1917–1921 років традицію збройної боротьби продовжила Українська військова організація, а пізніше – ОУН. У Другу світову війну зброя вдосконалювалася, частішало використання її автоматичних різновидів. Поширилися автоматичні гвинтівки та пістолети-кулемети. Зокрема, ППШ (радянський пістолет-кулемет Шпагіна), який часто використовували й українські повстанці. Також на виставці можна побачити відомий німецький пістолет-кулемет МП-40. У роки Другої світової війни таких випустили понад мільйон.

pistolet.jpg

Самозарядний пістолет «Parabellum P08» (пістолет Люґера, «Luger P08»). Німеччина. МІСТ

Серед трофейної зброї українських повстанців на виставці можна побачити радянський пістолет ТТ та німецький пістолет Люгера, відомий як «Парабелум», – його використовували під час обох світових війн.

Музей у війні

1991 року Україна нарешті здобула незалежність. Але майже дев’ять років нам доводиться боронити її у війні, яку розпочала росія. Оповідь про цю війну ілюструють нашивки відомих військових підрозділів: батальйонів «Донбас» та «Айдар», «Грузинського легіону», «Азову», ДУК «Правий сектор» та інших. Вони – ще старого дизайну, періоду АТО 2014–2018 років.

suchasnist.jpg

Частина експозиції, присвячена нинішній війні росії проти України. МІСТ

На виставці представлено ніж заступника командира батальйону ОУН Андрія Пастушенка (Сивого). Ніж саморобний, виготовлений із ресорної сталі. Це унаочнює винахідливість українських військових, які іноді вимушені виготовляти зброю власноруч.

Співробітники музею з перших днів війни долучилися до захисту України. Так, керівник сектору новітньої історії України Богдан Скопненко був на фронті 2015 року, 2022-го воював у Києві, Харкові, Луганській та Донецькій областях, а потім передав свою плитоноску до музею. Цю частину захисного спорядження можна побачити на виставці.

Предмет, пов’язаний із новим етапом війни, – шеврон 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, яка обороняла Київ від російських окупантів у лютому–березні 2022 року. Командир бригади Олександр Вдовиченко передав шеврон музею під час відкриття виставки «Навала. Київський постріл». Про допомогу західних партнерів нагадує контейнер від порохового заряду 155-мм гаубиці «М777». Ця американська зброя виявилася дуже помічною для українських військових під час повномасштабної війни.

m777.jpg

Контейнер від порохового заряду до легкої буксированої гаубиці М777. 2022 рік. США. МІСТ

Виставка завершується оповіддю про співробітників музею, які нині беруть участь у захисті нашої держави або допомагають на передовій. Можна побачити фотографії цих чоловіків та жінок, а також їхні речі. Наприклад, окуляри старшого солдата Олександра Хоменка, пошкоджені у бою осколком. Кілька пачок від цигарок із дивними написами, як-от «Гуркіт – бджола», «Обрій – ліхтар», «Цвях – передчуття», є нагадуваннями про паролі, потрібні для пересування Київщиною в лютому–березні минулого року. Їх передав Дмитро Клочко, який нині є водієм швидкої та парамедиком, рятує цивільне населення на сході України.

Війна зачепила музей безпосередньо. Це унаочнюють дві кулі, які знайшли під час демонтажу експозиції на початку повномасштабної війни. Одна з них залетіла в зал із виставкою до 400-річчя Хотинської битви, інша – на виставку про Десятинну церкву. Це нагадує нам, що музей не лише збирає речі, пов’язані з історичними подіями, а і є їхнім учасником. Ворог активно маніпулює минулим, і це доводить, що й сама історія є зброєю.

***

Виставка «През шаблі маєм права!» в Національному музеї історії України відкривається 14 березня і триватиме до кінця року з можливістю продовження.

 

Марія Прокопенко

Використані матеріали Олени Попельницької та Ярослава Затилюка

Колаж на заставці Катерини Бруєвич та Анни Лугової

Поділитися