“Язичницьке капище”

Сучасна реконструкція археологічного об’єкта незʼясованого призначення, який дослідники початку ХХ ст. неправильно інтерпретували як святилище дохристиянської доби.

 «Язичницьке капище» було відкрите Вікентієм Хвойкою під час археологічних досліджень Старокиївської гори в 1908 році. Рештки кам’яної конструкції знаходилися на глибині трьох метрів від сучасної поверхні і за описом дослідника складалися з великих каменів сірого пісковика овальної форми, розміром 4,2 на 3,5 м. Споруда мала чотири прямокутні виступи, орієнтовані по сторонах світу і розташовувалася на глиняній вимостці. Із західної сторони фундаменту знаходився “стовп” перепаленої глини перемішаний із шарами вугілля та золи, довкола якого було знайдено численні фрагменти кісток домашніх тварин.

Дослідник інтерпретував його як слов’янське язичницьке капище, а зафіксований поруч “стовп” – як жертовник, що функціонував тривалий час, і який неодноразово ремонтували, шляхом накладання нових шарів глини. Колега Вікентія Хвойки та учасник цих розкопок Карл Болсуновський припустив, що це – рештки святилища, на якому розміщувався ідол бога Сонця – Святовида.

При повторному дослідженні пам’ятки у 1937 році виявилося, що описи та малюнки Вікентія Хвойки суперечать отриманій інформації. Наприклад споруда має не округлу, а підпрямокутну форму та сліди пізньосередньовічних будівельних прийомів. А так званий “жертовний стовп”, швидше за все, був неправильно інтерпретованим вмістом сміттєвої ями значно пізнішого часу.

Отже, “язичницьке капище” є продуктом уяви археологів-аматорів початку ХХ ст., коли археологія як наука зароджувалася і ще не виробила чітких методів дослідження.

Сучасна схематична реконструкція, створена у 1980-х роках під час перебудови території Старокиївської гори за проектом Авраама Мілецького.