1 жовтня ми відзначаємо День захисників і захисниць України — тих, хто нині боронить державу, продовжуючи багатовікову традицію боротьби за державність і свободу. У різні століття змінювалися вороги, зброя, обставини, але незмінним залишалося прагнення українців стояти на захисті рідної землі. Протягом тижня публікуємо серію матеріалів про тих, чия мужність і відданість стали частиною нашої історії.

День українського козацтва, що припадає на свято Покрови Пресвятої Богородиці, щоразу спонукає до роздумів, чим для нас є козацька історія. Незважаючи на численні втрати, у загальному заліку це виявилася історія успіху.

На початку 17 ст. козацтво тріумфально заявило про себе на зовнішній арені. Зухвалі морські набіги на Крим і під Константинополь, що похитнули османський контроль над Чорним морем; участь у поході польського королевича Владислава на Москву 1618 р.; і, нарешті, вирішальна роль у Хотинській битві 1621 р. – усе це примусило зважати на козаків як суб’єктів великої політики. Османська імперія в офіційних документах заявила про окремий «козацький народ» нарівні з «польським народом», що означало міжнародне визнання.

Наступним кроком у піднесенні козацтва стало утворення держави Війська Запорозького на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким у середині 17 ст. Прагнення козаків до рівності зі шляхтою в Польсько-Литовській Республіці призвело до серії повстань і, зрештою, – до козацької революції: падіння шляхетського устрою, встановлення козацьких порядків у Наддніпрянщині та початок козацької державності у формі гетьманату.

У другій половині 17 ст. держава Війська Запорозького пережила внутрішнє змагання за владу й боротьбу за існування у ворожому зовнішньому оточенні. Попри трагізм цієї «Руїни» Гетьманщина зберегла себе та досягла культурного й економічного піднесення за Івана Мазепи. Спадщина «шляхетської демократії» Польсько-Литовської Республіки в поєднанні з козацькими правовими звичаями визначили політичну культуру козацької держави. Її ідеали втілилися в «Пактах і Конституціях» Пилипа Орлика. Хай навіть укладений вже у вигнані після поразки Мазепи, цей документ засвідчив поступ української політичної думки за перших півстоліття існування Гетьманату.

Молодий Хмельницький бачив звитяги Сагайдачного, а юний Мазепа застав гетьманування Хмельницького. За роки життя цих трьох людей козацтво зробило три великі кроки: від напівлегальних прикордонних вояків до визнаної рицарської верстви, далі – до політичної спільноти зі своїми правами й територією, і нарешті – до ідеї окремої козацької нації з власною елітою та історичною ідентичністю.

Своєю чергою, навіть за умов поглинання петербурзькою імперією козацька нація та її культурна спадщина стали інкубатором модерної української нації. Завдяки козацтву ми стали тими, ким є.

Невідомий художник. Портрет Б. Хмельницького. Перша половина 19 ст. Україна.

Булава і пернач. 17 ст.

Невідомий художник. Портрет Петра Конашевича Сагайдачного. 19 ст.

Хрест – вклад П. Конашевича-Сагайдачного до Богоявленської церкви Києво-Братського монастиря. 1622 р.