Національний музей історії України є одним з найбільших музеїв держави і зберігає одну з найцінніших археологічних колекцій України, яка формувалася понад півтора століття у результаті системних археологічних досліджень, діяльності кількох поколінь українських археологів і передачі знахідок до колекції музею. Саме тому музей вважає за необхідне висловити свою позицію щодо законодавчих змін,  запропонованих у законопроєкті №15436, що можуть вплинути на збереження культурної спадщини нашої держави.

Практичний досвід Національного музею історії України свідчить, що археологічний предмет є лише частиною значно ширшого комплексу наукової інформації. Його справжня цінність визначається місцем виявлення, стратиграфією, взаємозв’язком з іншими знахідками, польовою документацією, науковими звітами і результатами археологічних досліджень. Саме ці дані дозволяють відтворювати історію України і роблять музейний предмет джерелом наукового знання.

У своїй щоденній роботі музей неодноразово переконується, що навіть незначний фрагмент кераміки, крем’яний виріб чи металева прикраса можуть мати виняткове значення для науки за умови відомого археологічного контексту. Натомість предмет, незаконно вилучений із культурного шару, назавжди втрачає значну частину своєї історичної інформації. Фактично відбувається його знищення як історичного джерела.

З огляду на це, захист археологічних предметів не є питанням охорони окремих музейних предметів. Йдеться про збереження джерельної бази історії, культурної пам’яті народу та матеріальних доказів багатотисячолітнього розвитку української цивілізації.

Особливого значення ця проблема набуває в умовах повномасштабної війни, коли рф системно здійснює незаконні археологічні дослідження на тимчасово окупованих територіях України, вивозить музейні предмети та археологічні колекції, руйнує пам’ятки археології та намагається привласнити українську історичну спадщину. За таких умов будь-який механізм, що дозволяє легалізувати археологічні  предмети без беззаперечного підтвердження законності їхнього походження, несе прямі ризики для національних інтересів України і послаблює міжнародно-правову позицію держави щодо повернення незаконно переміщених культурних цінностей.

Національний музей історії України наголошує, що археологічні предмети повинні мати особливий правовий статус і не можуть бути прирівняні до інших категорій культурних цінностей, які можуть перебувати у приватній власності. Вони не мають правових підстав для внесення до Декларації про добросовісне володіння культурними цінностями. 

Законопроєкт фактично створює передумови для появи в музейному просторі України предметів із непідтвердженим походженням. Це суперечить Кодексу етики ICOM, відповідно до якого музеї не повинні набувати, експонувати чи сприяти легалізації предметів, щодо яких неможливо достовірно встановити законність їхнього походження. Для Національного музею історії України це є принциповим питанням професійної етики, довіри суспільства та міжнародної репутації українських музеїв.

Національний музей історії України висловлює щиру вдячність усім, хто захищав і захищає культурну спадщину України: археологам, музейним працівникам, правоохоронцям, митникам, прикордонникам, реставраторам, науковцям, волонтерам і всім небайдужим громадянам, які сприяють збереженню, дослідженню та поверненню культурних цінностей державі.

Ми переконані, що археологічна спадщина не є товаром чи предметом вільного цивільного обігу. Це невідновний ресурс держави, який належить усьому українському народові та є складовою світової культурної спадщини. Кожен незаконно вилучений із землі предмет — це назавжди втрачена сторінка історії, яку вже неможливо відновити.

Національний музей історії України закликає повернути  на доопрацювання законопроєкт №15436, врахувати позицію музейної та наукової спільноти, забезпечити безумовний захист археологічної спадщини та не допустити створення механізмів, які можуть сприяти легалізації предметів із непідтвердженим походженням.