21 січня 2026 року в Національному музеї історії України відбувся третій раунд круглого столу на тему: «Русь в історії України: як розповідати про неї в музеях?». На відміну від першої і другої зустрічей, де йшлося про термінологію явищ 9–14 ст. і їхній виклад у загальному контексті історії України з погляду академічної науки (історії, археології, мовознавства), цього разу ці самі питання обговорювали з позиції популяризації історії, тобто донесення наукових знань до якнайширшої авдиторії. Гостями круглого столу стали професійні історики і археологи, що мають значний досвід у царині популяризації знань про минуле: кандидат історичних наук, директор Інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров; кандидат історичних наук, співробітник Інституту історії України НАНУ, засновник проєкту «LIKBEZ. Історичний фронт» Кирило Галушко; кандидат історичних наук, начальник науково-дослідного відділу Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Сергій Тараненко.

Предметом виступів і дискусії були методики та форми викладу історії українського середньовіччя 9–14 ст., які б зробили її одночасно цікавою, легкою для засвоєння і водночас відповідною найсучаснішим науковим знанням. Гості круглого столу поділилися власними напрацюваннями з поширення історичних знань у формі лекцій, радіопрограм, виставкових заходів, популярних, зокрема дитячих, книжок, відеоблогів. Серед головних тез і висновків із дискусії були такі.

Популярний виклад має бути не переобтяжений датами й іменами та не розкривати перед слухачем усю товщу наукових дискусій, які стосуються кожної теми української середньовічної історії. Лектор чи екскурсовод мусить наводити дотепні, але коректні аналогії, що полегшать розуміння нефахової авдиторії віддалених подій і явищ.

У такому викладі мають використовуватися і «українська», і «руська» термінології. З одного боку, слід наголошувати на невід’ємності історії Давньої Русі як частини української історії, а отже ретроспективно поширювати поняття «український» на події, людей і явища тих часів. З іншого боку, варто підкреслювати багатовікове панування назви «Русь» на українських землях, її місце в історичній спадщині України і водночас розривати асоціативний зв’язок Русі з Росією, який є основним інструментом ворожої пропаганди.

Пам’ять про середньовічну історію України 9–14 ст. має збагачуватися новими героями, іменами забутих чи маловідомих широкому загалу діячів 11–14 ст. Популяризатори історії не повинні сліпо відповідати на запити суспільства, а виконувати просвітницьку функцію, піднімаючи загальний рівень знань, а з ним – і зацікавлень, та сприяти не тільки інтелектуальному ознайомленню широкої громадськості з цією давньою історією, а й емоційному сприйняттю її як своєї.

Популяризація історії українського середньовіччя має стати справою загальнонаціонального рівня й об’єднати зусилля держави та громадськості. Як ніколи актуальною є потреба активно поширювати знання про цю історію на зовнішню, світову, авдиторію, вживаючи при цьому коректну термінологію.

Запис круглого столу можна переглянути за посиланням:
https://www.youtube.com/live/Pih33p5PZj0?si=-MuOYcrMgLqPBUee

Фото Вікторії Сідорової, Національний музей історії України.