16 січня 2026 року в Національному музеї історії України відбулася публічна дискусія на тему: «Прифронтові та переміщені музеї: життя в “особливих умовах”». Захід відбувся у партнерстві з КУ "Маріупольський краєзнавчий музей" та Маріупольським Державним Університетом.

Подія об’єднала представників влади та музейної спільноти для відвертої розмови про виклики, з якими стикаються заклади культури на лінії зіткнення та в евакуації. У дискусії взяли участь урядовці, зокрема заступник Міністра культури Іван Вербицький та голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, а також директори музеїв із Києва та Київщини, Донеччини, Луганщини, Запоріжжя та Сумщини: Юлія Литвинець, Владислав Альохін, Вікторія Водоп'ян, Олеся Мілованова, Оксана Муравська, Людмила Міщенко, Євгенія Калугіна, Валерій Шевченко, Ігор Салецький, Марія Сльота та багато інших музейників і представників громадськості.

Загальну атмосферу й порядок денний зустрічі задала генеральна директорка Національного музею історії України Єлена Земляна. Вона наголосила, що Національний музей історії України ‒ це не лише майданчик для дискусій, а й надійний партнер для колег, які втратили свої домівки. «Ми відчуваємо вашу роботу, ми вас підтримуємо і хочемо, щоб ця відстань між нами й нашими інституціями зменшувалась... Ми маємо працювати як одна єдина екосистема», ‒ підкреслила Олена Земляна.

Міністерство культури України впроваджує чіткі алгоритми порятунку національного надбання, зокрема окреслено «червоні зони»: «50 кілометрів до лінії зіткнення – це територія, яку ми вважаємо небезпечною. Це червона зона, де точно треба вивозити. І це не питання оцінки міського голови чи когось ще ‒ це там, де точно долітає», ‒ підкреслив заступник міністра культури Іван Вербицький. Він також запевнив, що міністерство працює над реєстром втрачених цінностей та міжнародним розшуком викраденого росіянами, адже «музейний фонд містить наші найцінніші реліквії, які нам точно необхідно зберегти».

Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров під час дискусії не обмежувався офіційними заявами. Він поділився спогадами про власний досвід евакуації культурних цінностей із прифронтових територій, коли перебував у статусі військовослужбовця: «Ми втрьох евакуювали два шкільні музеї... Врятували дві половецькі баби, скульптури XI століття. Одну за 2‒3 км від лінії зіткнення, інша була в семи кілометрах, але вже під КАБами». Олександр Алфьоров також підкреслив співучасть російських музейних інституцій у злочинах проти культурної спадщини. Він нагадав, як працівники Ермітажу та Історичного музею Москви керували грабунком українських музеїв у Криму та Херсоні: «В “Государственном Эрмитаже” працюють злочинці, брехуни і крадії... Ці люди приїжджали в Херсон і, як “научные работники”, показували пальцем: “Оце от забрать, вот это забрать”. І це відбувається ніби пограбування ювелірного магазину, у якому злодій розбиває вітрини і брутально хапає усе, до чого може дотягнутись».

Директорка Луганського обласного краєзнавчого музею Олеся Мілованова наголосила на зміні пріоритетів: «Музеї під час війни перестають бути місцем, де лише зберігається колекція... вони стають мобільними інституціями пам'яті. Люди у тут – головна цінність». Вона підкреслила, що саме працівники рятують спадщину, часто діючи всупереч обставинам: «Війна показала найтяжче – це люди. Люди рятують музей і пам'ять зберігають також ‒ люди».

Оксана Муравська, директорка Донецького обласного краєзнавчого музею, зазначила, що попри втрату приміщень, заклад продовжує жити: «Наш досвід показує, що музей, в принципі, наразі може існувати без будівлі, без постійних експозицій... але найголовніше, що музей не може існувати без сенсу. І сенс всіх музеїв – це збереження пам'яті й ідентичності».

Євгенія Калугіна, директорка Слов'янського краєзнавчого музею, розповіла про те, як особисто евакуювала унікальні артефакти, зокрема скіфський меч, власним транспортом. Описуючи цей складний шлях, вона наголосила на глибокому значенні врятованого: «Ти везеш частину своєї історії, історії свого міста, бо вона належить державі».

Заключна частина дискусії, яку модерувала Діана Трима, була вкрай важливою, адже йшлося про майбутнє закладів з окупованих територій. Заступниця начальника управління культури Донецької ОДА Аліна Певна виступила проти будь-яких ідей про закриття переміщених музеїв: «Музей можна відновити, а от музейників знайти набагато важче».

Директорка Маріупольського краєзнавчого музею Марія Сльота наголосила, що навіть без стін музей залишається символом українського Маріуполя: «Ми є голосом нашої громади, ми є голосом українського Маріуполя».

Представниця «Кримського дому» Гульнара Абдулаєва підкреслила, що фіксація викраденого – це база для майбутніх судів: «Настане час коли ми зможемо позиватись в міжнародні суди, щоби забирати ці всі речі, які вивозили в додержави-окупанта».

Ігор Салецький, директор Святогірського Історико-Архітектурного Заповіднику розповів про досвід Святогірського заповідника, який запустив проєкт для військових «Культура, яка зцілює», ставши місцем духовного відновлення.