Микола Руденко – український письменник, поет, філософ, громадський і політичний діяч, правозахисник, дисидент, один із засновників і голова Української Гельсінської групи (1976), лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка (1993), член Української вільної академії наук у США, почесний член французької та японської секцій ПЕН-клубу, Герой України (2000).

Народився в с. Юрʼївка (нині Луганська область). Батько працював на шахті, де й загинув від вибуху, коли Миколі було шість років. З дитинства памʼятав колгосп, куди родина була змушена віддати корову й коня, а також розкуркулення та голод 1932–1933 років. Свої перші вірші написав у дитинстві. 1939 року вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка. Проте навчатися там пощастило лише два місяці – через початок Другої світової війни всіх першокурсників мобілізували. З війни Микола повернувся з орденами Вітчизняної війни та Червоної зірки.

Продовжив писати. 1947 року вийшла друком збірка віршів «З походу», за яку Миколу Руденка прийняли до Спілки письменників України. Працював відповідальним секретарем видавництва «Радянський письменник», редактором журналу «Дніпро». У 1970-х роках активно долучився до захисту прав людини. 1974-го був виключений з комуністичної партії за критику марксизму та правозахисну діяльність. 1975 року виключений з СПУ. 18 квітня 1975-го заарештований за правозахисну діяльність, але ще під час слідства у зв’язку із 30-літтям перемоги амністований як учасник Другої світової війни.9 листопада 1976 року створено УГГ, яку очолив Микола Руденко. Наприкінці грудня 1976-го в його помешканні провели обшук, під час якого підкинули 39 доларів США. 5 лютого 1977 року Миколу Руденка арештували в Києві та етапували у СІЗО в Донецьк. Улітку того самого року відбувся суд, на якому діяча засудили до семи років таборів суворого режиму й п’яти років заслання за ст. 62 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда». Покарання відбував у таборах ЖХ-385/19 (с. Лєсноє) і ЖХ-385/3 (с. Барашево, Мордовія). 1981 року був етапований до табору ВС-389/36 (с. Кучино, Пермська область). 1984-го відправлений на заслання в с. Майма Горно-Алтайської автономної області. 1987 року під тиском громадськості був звільнений. Разом із дружиною емігрував за кордон – спочатку до Німеччини, потім до США. 1988-го був позбавлений радянського громадянства. 1990 року повернувся до УРСР, реабілітований. Помер 1 квітня 2004 року. Похований на Байковому кладовищі.