25 жовтня 1972 року в Мюнхені помер відомий український археолог Петро Петрович Курінний (1894–1972). Майбутній дослідник зацікавився археологією ще в юнацькі роки, коли 1906-го його викладачем історії в Уманській гімназії став Данило Щербаківський – археолог, мистецтвознавець, один із засновників Київського художньо-промислового і наукового музею. Свої перші археологічні розкопки Петро Курінний провів поблизу села Кочержинці на Уманщині, де виявив рештки поселення трипільської археологічної культури (4–3 тис. до н. е.). Він підтримував дружні стосунки з Дмитром Щербаківським до трагічної загибелі останнього 1927 року. У своїх листах Петро Курінний консультувався та радився з Дмитром Щербаківським з питань проведення археологічних розкопок на Уманщині, уточнював атрибуцію своїх знахідок тощо.

Після завершення навчання в гімназії Петро Курінний 1913 року під керівництвом археолога Бориса Фармаковського працював на розкопках античного міста Ольвія, розташованого поблизу села Парутине на Миколаївщині. Певно, до участі у цих дослідженнях його залучив інший гімназійний викладач – Георгій Данилів, який щороку брав участь у розкопках Ольвії.

У 1913–1917 роках Петро Курінний навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира та у вільний час працював у Київському художньо-промисловому і науковому музеї під керівництвом Данила Щербаківського, Миколи Біляшівського (археолога й директора музею) та Вікентія Хвойки (зберігача археологічних фондів музею). Щороку під час літніх канікул він здійснював археологічне вивчення Уманщини.

Після завершення університету Петро Курінний викладав історію в Першій українській гімназії Умані, очолював місцеве археологічне товариство й долучився до створення Історичного музею Уманщини.

У 1924 році за сприяння Данила Щербаківського та Миколи Біляшівського Петро Курінний став дійсним членом Всеукраїнського археологічного комітету Академії наук й очолив київський Музей культів і побуту, що діяв на території колишньої Києво-Печерської лаври, перетвореної на Всеукраїнський музейний городок. 1926-говін став директором цього великого музейного комплексу. Роботу на керівній посаді Петро Курінний поєднував з дослідженням українських археологічних пам’яток, залучаючи до цього студентів музейної аспірантури, серед яких було чимало майбутніх відомих археологів.

У 1923 та 1925 роках за дорученням Всеукраїнської академії наук (ВУАК) науковець брав участь у розкопках Спаської церкви в Чернігові (разом з Миколою Макаренком) та печер у Межигір’ї під Києвом.

Як співробітник Трипільської експедиції ВУАК Петро Курінний 1925 року (спільно з Миколою Біляшівським) в Іллінецькому районі на Вінниччині дослідив Борисівське городище, у 1925–1928 роках поблизу села Томашівка на Уманщині розкопав велике трипільське поселення.

Підсумками цих розкопок стали його статті «Монументальні пам’ятки Трипільської культури», «Глиняні статуетки трипільського типу з Гуманщини», «Райки» та «Борисівська кераміка» (остання написана в співавторстві з Миколою Біляшівським), що в 1926 й 1928 роках з’явилися в збірнику праць «Трипільська культура на Україні». 1931-го Петро Курінний опублікував у науковому збірнику ВУАКу «Хроніки української археології та мистецтва» статтю «Важливі матеріяли до встановлення відносної хронології трипільських селищ».

У 1932 році науковця звільнили з посади директора Всеукраїнського музейного містечка, а 1933-го арештували за звинуваченням в участі в контрреволюційній організації та незабаром звільнили із забороною на п’ять років займатися науковою діяльністю.

У 1938–1941 роках Петро Курінний поновив свою наукову діяльність і працював науковим співробітником Інституту археології АН Української РСР, а також у Центральному історичному музеї (попереднику Національного музею історії України). У 1938–1939-х археологічна експедиція означеного музею на чолі з Петром Курінним дослідила в Києві залишки поселення трипільської археологічної культури, наприкінці 19 століття виявленого Вікентієм Хвойкою. Це поселення (т. зв. Кирилівські землянки) розташовувалося на Кирилівській вулиці на території колишніх садиб Зіваля та Багрієва й садиби відомого художника Сергія Світославського.

У 1937 році з Петром Курінним познайомилася письменниця Докія Гуменна, яка брала участь в археологічній експедиції, що поблизу села Халеп’я на Київщині досліджувала залишки поселення трипільської археологічної культури. У книзі «Дар Евдотеї» (1990) авторка згадувала: «Петро Петрович Курінний був цікавий тим, що як спробуєш запитати щось одне, його відповідь виливається в широкоплинну лекцію. Він багато копав, багато знав фактичного матеріялу, знав, де що на Україні шукати. Наприклад, казав, що піскові дюни біля рік всіяні неолітичними кремінними стрілками, – ото там і шукати неолітичних поселень, що їх на Україні виявлено небагато... Він прекрасно знав усі виявлені селища трипільської культури <...>. І метода польових робіт у нього була відмінна. <...> Найцікавіше ж те, що сам Курінний був, мабуть, половець, чи як ще звались вони, куман. Сам родом з Гуманя, за моєю «теорією» – осідку куманів у XI столітті. Хто бачив Курінного, не може сказати, що це слов’янський тип, але й не монгольський, а такий якийсь, що вдягни його в тюрбан, то буде “емір Бухарський”. Ну, а прізвище каже, що він – нащадок якогось курінного отамана. <...> Протягом 1924–1927 рр. проводив розкопки трипільських поселень у с. Томашівка та Колодисте, а також зольників білогрудівської культури у с. Піківець на Уманщині, досліджував околиці Києва, Чернігова, Переяслава, Канева та інших міст».

Під час Другої світової війни Петро Курінний залишався в окупованому Києві, де з 1942 року працював науковим консультантом київського Музею-архіву переходової доби й заступником директора Крайового музею до- і ранньої історії. У жовтні 1943-го науковець виїхав до Кракова, супроводжуючи археологічні зібрання цього музею, вивезені до Німеччини. Після завершення Другої світової Петро Курінний мешкав у Мюнхені, де викладав в Українському вільному університеті, був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка. У 1970 році він видав працю «Історія археологічного знання про Україну».

У Національному музеї історії України зберігаються матеріали з розкопок Петра Курінного поселень трипільської археологічної культури, розташованих поблизу сіл Томашівка, Плисків та Райки, а також Борисівського городища (дослідженого спільно з Миколою Біляшівським).