19 жовтня виповнюється 165 років з дня народження Сергія Свиридовича (Спиридоновича) Гамченка (1860–1932) – дослідника археологічних пам’яток Києва, Київщини, Запоріжжя, Волині, Харківщини, Поділля, Черкащини та Дніпропетровщини.

Зацікавлення археологією у Сергія Гамченка (на той час – вільного слухача історико-філологічного факультету київського Університету Святого Володимира) почалось зі знайомства з професором Володимиром Антоновичем. З ним Сергій Гамченко у 1878 році дослідив на Житомирщині давньоруські городище та могильник. З 1886 року Сергій Гамченко вже самостійно (за Відкритим листом Імператорської археологічної комісії) досліджував цю пам’ятку та у 1888 році опублікував свою першу наукову працю «Житомирський могильник».

У 1889–1895 році він дослідив на Житомирщині різночасові археологічні пам'ятки, допомагаючи Володимиру Антоновичу збирати матеріали до «Археологічної карти Волинської губернії». 

У 1896 році в околицях Мирополя на Житомирщині Сергій Гамченко обстежив городище і 32 кургани, підготувавши повідомлення «Розкопки в басейні р.Случ» для Одинадцятого археологічного з'їзду, який у 1899 році відбувся у Києві. Археологічні знахідки, виявлені Володимиром Антоновичем та Сергієм Гамченком у слов’янських курганах Волині, експонувались на виставці, створеній для учасників означеного з’їзду. 

У 1896 році він став одним із засновників Товариства дослідників Волині, створеного у Житомирі. У 1905–1908 році отримав фахову археологічну освіту у Петербурзькому археологічному інституті.

У 1909–1913 роках дослідник за Відкритим листом Імператорської археологічної комісії у басейні Південного Бугу обстежив пам'ятки трипільської археологічної культури та неолітичні поселення, розташовані на поблизу сіл Баглаї та Білий Камінь (нині – Старокостянтинівської міської громади Хмельницького району Хмельницької області).

У 1917 році Сергій Гамченко, що до цього був кадровим військовим, вийшов у відставку та до 1926 року завідував у Житомирі археологічним відділом Волинського науково-дослідного музею.

У 1927 році на запрошення голови Всеукраїнського археологічного комітету (ВУАК) Олексія Новицького дослідник переїхав до Києва та очолив археологічний відділ ВУАК. У Києві Сергій Гамченко з родиною жив у одному з помешкань корпусу № 24 Всеукраїнського музейного містечка – колишньої Києво-Печерській лаври.

У цей час Сергій Гамченко був дійсним членом Трипільської комісії ВУАК та комісії по дослідженню Києва, керував археологічними експедиціями, які у 1927–1930 роках досліджували пам’ятки трипільської археологічної культури біля сіл Колодяжне, Білий Камінь, Стіна та Печери, працювали у селах Яремівка та Залиман Ізюмського району Харківської області та у Тульчині на Вінниччині. У 1928 році у складі Дніпрогесівської експедиції Сергій Гамченко на правому березі Дніпра поблизу села Кічкас (яке нині перебуває у складі міста Запоріжжя) досліджував кургани доби бронзи, на лівому березі Дніпра – землянки, могильники та поховання, розташовані біля балок Вільна, Криничка (Кринична) та Гадюча (нині ввійшли до складу території Запоріжжя). У 1928 році експедиція Сергія Гамченка вивчала могильник Черняхівської археологічної культури у селі Маслово Шполянського району Черкаської області. 

У 1926–1927 роках очолив експедицію ВУАК, яка досліджувала у Києві територію «садиби Трубецьких», якою до 1917 року володіла родина князів Трубецьких (нині – вулиця Володимирська, 1–3). Разом із Сергієм Гамченком у цих розкопках брали участь досвідчені археологи Катерина Антонович-Мельник, Валерія Козловська та Василь Ляскоронський. «Садиба Трубецьких», розташована на Старокиївській горі у межах дитинця Давнього Києва, з 1870-х років була відома як місце виявлення багатьма дослідниками (О. Звенигородським, В. Антоновичем, К. Антонович-Мельник, В. Трубецьким, Й. Хойновським, Т. Кибальчичем та Д. Милеєвим) фундаментів монументальних давньоруських будівель, поховань та скарбів ювелірних виробів 10–13 століть.

За час своєї роботи експедиція виявила чимало різночасових археологічних об’єктів і знахідок: кремінні нуклеуси та знаряддя кам’яної доби; дохристиянські поховання (зокрема воїнське поховання 10-го століття з конем); залишки двох житлових будівель києво-руського часу; цегляний блок стіни монументальної будівлі-ротонди початку 13-го століття; залишки дерев’яних будівель Старокиївської фортеці другої половини 17-го століття.

Останніми розкопками Сергія Гамченка стали дослідження пам’яток Черняхівської археологічної культури та Райковецького городища, які на початку 1930-х років відбулися у селі Баглаї (нині – Старокостянтинівської міської громади Хмельницького району Хмельницької області).

Тогочасні підсумки археологічної діяльності Сергія Гамченка були відображені у його статтях «Досліди археологічні 1927 р. на Шепетівщині» (1929), «Могильний некрополь біля ст. Полонного» (1930), «Житомир за першоджерелами передісторичної археології» та ін.

У 1931 році Сергій Гамченко вийшов на пенсію і повернувся до Житомира, де й помер наступного року. Можна припустити, що причиною раптового звільнення з роботи та від’їзду з Києва став не лише солідний вік Сергія Гамченка, а й його намагання уникнути репресій з боку радянських каральних установ. Адже у 1931 році у Києві розгорнулася ідеологічна боротьба проти старих членів Археологічного комітету. Як колишній офіцер та рідний брат трьох офіцерів, які у 1918–1920 роках служили у арміях Української народної республіки, Української держави та Директорії, Сергій Гамченко мав усі шанси потрапити під репресії. До того ж, на початку 1931 року його рідний брат Євген Гамченко був заарештований у Києві та у червні 1931 року засуджений до розстрілу.

У 2015 та 2016 роках на честь Сергія Гамченка та родини Гамченків були названі вулиці у Звягелі та Житомирі.