Сьогодні виповнюється 140 років із дня народження українського вченого Олександра Палладіна – одного із засновників українських наукових шкіл біохімії та нейрофізіології.

Майбутній науковець народився 10 вересня 1885 року в родині біолога Володимира Палладіна – одного з теоретиків дихання рослин. Олександр Палладін продовжив шлях батька, зацікавившись біологією та хімією. Закінчивши Петербурзький університет 1909 року, він вирушив продовжувати навчання та наукову роботу в Німеччину. Подорож перервала Перша світова війна, під час якої вчений зрештою опинився в

Харкові, де 1917 року захистив магістерську дисертацію на тему «Дослідження над утворенням і виділенням креатину у тварин». Після цього його запросили читати лекції в Харківському університеті. Невдовзі, 1921 року, Олександр Палладін став завідувачем кафедри фізіологічної хімії в Харківському медичному інституті, а наступного року його обрали професором кафедри.

Проте вчений пішов далі, і 1925-го на основі своєї кафедри заснував Український біохімічний інститут, що за шість років переїхав до Києва та увійшов до складу Всеукраїнської академії наук. Нині він відомий як Інститут біохімії ім. О. В. Палладіна НАН України. Це була перша профільна наукова інституція в срср, що займалася питаннями біохімії – на той час ще дуже молодої науки. Олександр Палладін очолював інститут аж 44 роки.

Під час німецько-радянської війни Інститут біохімії було евакуйовано до Уфи, де зусилля колективу установи спрямовувалися на дослідження зсідання крові й ролі вітаміну К у цьому процесі. Тоді було розроблено водорозчинний штучний аналог вітаміну К – вікасол, який завдяки його кровоспинній дії та сприянню загоєнню ран використовували в прифронтових і тилових шпиталях.

Ще в листопаді 1943 року, невдовзі після вигнання нацистів зі столиці України, Інститут біохімії повернувся до Києва та своєї звичної діяльності: вивчення біохімії головного мозку, м’язів, білків, вітамінів. Цікаво, що Олександр Палладін брав участь у роботі Установчої конференції Організації Об’єднаних Націй у Сан-Франциско в травні-червні 1945 року в складі делегації УРСР. Під Статутом ООН, основоположним документом організації, стоїть зокрема і його підпис.
Вершини своєї управлінської кар’єри вчений досяг 1946 року, коли його обрали президентом Академії наук УРСР. Цю посаду він обіймав до 1962-го.

За своє життя Олександр Палладін отримав цілу низку радянських та іноземних нагород, зокрема від наукової спільноти. Наприклад, 1967 року на першому конгресі Міжнародного товариства нейрохімії вченого назвали «патріархом світової нейрохімії», а 1969-го Олександр Палладін став лауреатом золотої медалі товариства.

Видатний біохімік помер 6 грудня 1972 року в Києві, його поховали на Байковому кладовищі. На честь ученого названо проспект на київському масиві Академмістечко – одному з наукових центрів столиці України з багатьма науково-дослідними інститутами. НАН України нагороджує Премією імені Олександра Палладіна – за видатні дослідження в галузі біохімії та молекулярної біології.
 

У колекції Національного музею історії України зберігаються фотографії вченого, які передала його донька Тетяна Палладіна.
Підготував лектор (екскурсовод) відділу новітньої історії України Орест Костів

Олександр Палладін у лабораторії Інституту біохімії АН УРСР. З колекції НМІУ

Олександр Палладін у лабораторії Інституту біохімії АН УРСР. З колекції НМІУ

Підписи членів делегації Української РСР під Статутом ООН, затвердженим 26 червня 1945 року на конференції в Сан-Франциско. 
Серед підписантів – Олександр Палладін. 
Джерело: Міністерство закордонних справ України