456 років тому – 1 липня 1569 року – в польському місті Люблін під час роботи генерального сейму за участі депутатів від Великого князівства Литовського й Королівства Польського було затверджено текст угоди (латинською – унії) про створення конфедерації Річ Посполита (Rzeczpospolita, від лат. Res Publica – республіка). Новостворену державу очолював виборний монарх, владу якого обмежував парламент (сейм), до складу якого входили сенатори різних національностей, зокрема понад 30 представників шести руських воєводств: Руського (Галичина), Подільського, Белзького, Волинського, Брацлавського та Київського. 1618 року було утворене Чернігівське воєводство. До укладання 1569-го Люблінської унії більшість українських історичних регіонів (крім Галичини, Західної Волині та Західного Поділля) перебували у складі Великого князівства Литовського.

Отже, українські землі вперше за кілька століть об’єднувалися в одній державі. Серед підписантів Люблінської унії був князь Костянтин Костянтинович Острозький – волинський маршалок і володимирський староста. Його принципова позиція дозволила ухвалити умови перебування земель «старожитної Русі» в складі Речі Посполитої, гарантії політичних, економічних і культурних прав руського народу. Так, для українських земель було збережено судочинство «старого права» за ІІ Литовським статутом, а руська (староукраїнська) мова надалі використовувалася при написанні урядових документів. Також гарантувалась автономія Православної церкви.

Позитивним наслідком укладання Люблінської унії для українських територій і місцевої знаті стала інтеграція до європейської політичної, економічної, соціальної та культурної спільноти. За словами відомого історика Наталії Старченко, «вона [Люблінська унія], трансформувавши персональну унію між Великим князівством Литовським і Короною Польською [Кревську унію 1385 року] у спільну державу Річ Посполиту Двох Народів, стала для українських теренів новою точкою відліку та сильним поштовхом у формуванні шляхтою своєї окремої від литвинів і поляків “руської” ідентичності» та «Люблінські привілеї були тим матеріалом, який скріплював українські воєводства в окремий реґіон – як руський народ на своїй території...».

Негативним наслідком входження українських земель до складу Речі Посполитої стало загострення соціального, національного, релігійного й мовного протиріч між населенням України (козаками, духовенством, міщанами та селянами) й польським урядовцями, а також католицькою церквою.

1869 року польська інтелігенція відзначила 300-річчя утворення Речі Посполитої. Зокрема, у Львові було урочисто закладено наріжний камінь кургану Люблінської унії, оздоблений зображеннями гербів Корони Польської, Великого князівства Литовського й Русі.

А відомий польський художник Ян Матейко створив у Кракові монументальну історичну картину «Люблінська унія» розмірами 2,58 × 5,12 м. У 1869–1944 роках цей живописний твір зберігався в колекції Музею Любомирських у Львові, у 1945–1957-х – у Національному музеї у Варшаві, а з 1957-го експонується в Національному музеї Любліна – у замку, де 1569 року відбулося підписання Люблінської унії. Картина «Люблінська унія» водночас була ілюстрацію до видатної події польської історії та мала символічне значення, оскільки поряд із реальними учасниками Люблінського сейму художник зобразив історичних діячів, які не брали участі в цьому сеймі, проте відіграли важливу роль в історії Польщі.

У колекції Національного музею історії України зберігається гравійована репродукція картини Яна Матейка «Люблінська унія» авторства відомого польського графіка Генріха Редліха (1876), надрукована 1881 року у варшавській літографічній майстерні Максиміліана Фаянса на замовлення Товариства вишуканих мистецтв у Кракові. 1878-го гравюра на міді «Люблінська унія» експонувалася на Всесвітній виставці в Парижі, і разом з іншими творами Генріха Редліха її було відзначено великою золотою медаллю. Літографія «Люблінська унія» знайомить глядачів з композиційним задумом оригінального твору Яна Матейка, який на своєму полотні зобразив 35 історичних діячів Польщі, Литви й Руси-України часів укладання 1569 року унії.

У центрі картини, на тлі інтер’єру палацу в Любліні, із розп’яттям у руці зображено польського короля Сиґізмунда ІІ Авґуста, праворуч від нього – князь Василь-Костянтин Острозький (який був серед підписантів акта унії як київський воєвода, волинський маршалок і володимирський староста) обіймає за плечі свого сина Януша, який через свій 15-річний вік навряд чи брав участь у роботі сейму.

Ліворуч біля короля зображено ще двох представників руської делегації, які тримають у руках хоругви із зображеннями гербів Польської Корони (білий орел) та Русі (архангел Михаїл). Це – вбраний у лати «крилатого» гусара брацлавський воєвода Роман Сангушко й волинський каштелян Михайло Вишневецький (батько Яреми Вишневецького та дід Міхала Корибута Вишневецького, 1669 року обраного польським королем), якого насправді не було на сеймі. На Люблінському ж сеймі відзначився інший представник родини Вишневецьких – очільник руської делегації Костянтин Вишневецький, який від імені волинської шляхти заявив, що вони погоджуються на приєднання своїх земель до новоствореної держави як «люди вільні», оскільки вони «є народом так поштивим, що жодному народові на світі не поступляться».

У фондовому зібранні Національного музею історії України також зберігається історична пам’ятка відзначення роковин роботи сейму в Любліні (1569) – виготовлений 1861 року польський патріотичний медальйон, на аверсі якого зазначено «Пам’ятка річниці унії Литви з Короною» та зображено янголів, які обіймають хрест; біля підніжжя цього хреста – геральдичні щити з гербами Королівства Польського та Великого князівства Литовського. На постаменті хреста є напис польською мовою «Вічний союз». На реверсі медальйона зображено ікону Матері Божої Ченстоховської та вписано міцний потиск двох рук до кола, накладеного на якір, – християнський символ надії та спасіння. Обабіч польською мовою зазначено «дванадцяте серпня» та дати «1569» і «1861». 12 серпня 1569 року сейм у Любліні завершив свою роботу, і цього самого дня 1861-го, під час пожвавлення польського національного руху в Російській імперії, відбулися демонстрації в багатьох містах, зокрема в Житомирі, Кам’янці-Подільському та Бердичеві.