28 червня минає 374 роки від початку однієї із найбільших битв Національно-визвольної війни середини 17-го ст. – битви поблизу Берестечка (нині – однойменне місто Горохівського району Волинської області), що відбулась у районі с. Пляшева (нині – однойменне село Радивилівського району Рівненської області). 

Під час битви козаки спорудили земляні укріплення на березі р. Пляшівки і десять днів героїчно оборонялися від ворогів. Після цього полковник Іван Богун вивів козацьку армію з оточення по гатях, зведених на болотах козаками. Чимало козаків загинули під час бою на річковій переправі. Поблизу цього місця у 1970–1994 рр. археологічна експедиція Рівненського краєзнавчого музею на чолі з Ігорем Свєшніковим виявила понад п’ять тисяч важливих історичних реліквій битви під Берестечком: козацьку зброю та побутові предмети, залишки одягу та взуття тощо. Нині ці знахідки експонуються у Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви». У створенні експозиції цього музею (що розпочав діяльність у 1966 р.) брав участь і Київський історичний музей (попередник Національного музею історії України), який представляв відомий дослідник пам’яток українського козацтва Вадим Сидоренко.

У Національному музеї історії України зберігається унікальна історична реліквія – кам’яний хрест із вирізьбленим написом «Зде лежаще воїни» та зображенням Голгофського хреста. У 1958 р. предмет до Київського історичного музею передав Рівненський краєзнавчий музей. Цей хрест є одним із чотирьох кам’яних хрестів, встановлених над колективнм похованням козаків, які загинули у Берестецькій битві. До початку 20 ст. козацький цвинтар розташовувався між селами Пляшева та Острів – на високому пагорбі в урочищі Монастирщина, де, за місцевими переказами, у 1651 р. відбулися найзапекліші сутички між козаками та польським військом. Нині в урочищі Монастирщина залишилися два з чотирьох надмогильних хрестів, встановлених після битви під Берстечком. Два інші були переміщені: один хрест встановили у вівтарі дерев’яної Михайлівської церкви, розташованої на території НІМЗ «Поле Берестецької битви», другий ‒ зберігається у нашому музеї.

Вивчення козацьких поховань в урочищі Монастирщина у 1910 р. почалося за ініціативою архімандрита Почаївської лаври – о. Віталія (Максименка), коли монастир придбав у мешканців с. Острів ділянку землі (на якій розташовувалися козацькі могили) та заснував там монастирський скит, ченці якого доглядали козацький цвинтар. Почаївський архімандрит також звернувся до київських науковців із пропозицією дослідити поховання. У 1910 р. представники Київського відділення Військово-історичного товариства – археолог Гнат Стеллецький та директор Київського центрального архіву давніх актів Іван Каманін – провели розкопки козацьких поховань в урочищі Монастирщина. Звіт про ці дослідження Іван Каманін оприлюднив 1910 р. у праці «Битва казаків з поляками під м. Берестечком у червні 1651 р.». Рештки загиблих козаків урочисто перепоховали у каплиці, спорудженій на о. Журавлиха у заплаві р. Пляшівки. У 1912 р. на о. Журавлиха із с. Острів перенесли деревʼяну Михайлівську церкву, у якій, за переказами, у 1651 р. козаки молилися перед боєм. У 1914 р. на цьому острові завершилося спорудження меморіального храму Св. Георгія. Український політичний діяч та історик Дмитро Дорошенко, який у 1911 р. відвідав Берестечко, зауважив, що на острові збереглися залишки земляних укріплень козацького табору часів битви під Берестечком. 

У Національному музеї історії України зберігаються офорти українського художника Олександра Данченка з серії «Визвольна війна українського народу 1648–1654 років», серед них – «Подвиг трьохсот під Берестечком» (1954). У цьому художньому творі автор представив власне бачення легендарного епізоду битви, про який розповіли польські автори 17 cт. Станіслав Освєнцім та Йоахим Пасторій. У 1844–1845 рр. історик Микола Костомаров у Берестечку записав народні перекази про битву 1651 р., зокрема про те, як загін козаків, спорудивши засіку на одному з островів, хоробро бився з ворогами. Останній козак, що лишився живим після загибелі побратимів, стоячи у човні, відбивався косою. Народний переказ називає місцем загибелі цього козака о. Волиця.