6 червня виповнюється 98 років із дня загибелі відомого українського етнографа, археолога, музейного діяча та мистецтвознавця Данила Михайловича Щербаківського (1877–1927). Дослідник українського мистецтва народився у с. Шпичинці (нині – Ружинського р-ну Житомирської обл.). Навчаючись на історико-філологічному відділенні київського Університету Св. Володимира, Данило Щербаківський під керівництвом професора Володимира Антоновича опановував основи археологічної науки. У 1899 р. молодий дослідник передав до Київського музею старовини та мистецтва фрагменти пічних кахлів 17–18 ст., зібрані ним у Києві на Замковій горі. Можливо, вже тоді Д. Щербаківський вирішив поєднати свою долю з діяльністю згаданого музею.

У 1910 р. директор Київського художньо-промислового і наукового музею (до 1904 р. ‒ Київський музей старовини та мистецтв) Микола Біляшівський запросив Данила Щербаківського очолити історичний та етнографічний відділи. На посаді завідувача відділу народного мистецтва Д. Щербаківський перебував до останніх днів свого життя. Протягом 1911–1913 рр. Данило Михайлович у різних регіонах України збирав для музею мистецькі та історичні раритети, які зараз є окрасою колекції Національного музею історії України.

Мобілізований у роки Першої світової війни, Данило Щербаківський у прифронтовій смузі рятував твори українського народного мистецтва, які стали експонатами виставки «Народне мистецтво Галичини та Буковини», відкритої 1917 р. у Київському художньо-промисловому і науковому музеї. На ній були представлені як традиційні вироби народних ремесел (ткані килими, вишиті сорочки, бісерні прикраси, пічні кахлі, вироби з дерева, керамічний посуд тощо), так і твори швейних, вишивальних, килимарських, керамічних, різьбарських та кушнірських майстерень, роботою яких керували професійні митці. Нині експонати цієї виставки перебувають у складі етнографічних зібрань нашого музею.

Завдяки Данилу Щербаківському у 1918–1919 рр. були врятовані від нищення тисячі мистецьких та історичних пам’яток із приватних зібрань, які у роки війни та революційних подій лишилися без власників. Ці предмети Данило Щербаківський, Микола Біляшівський та Федір Ернст виявляли у покинутих помешканнях та перевозили на зберігання до Київського художньо-промислового і наукового музею.

У 1922 р. Данило Щербаківський як представник Української Академії Наук повернув в Україну понад 5 тис. мистецьких творів, вивезених під час кампанії по вилученню з церков культових предметів із коштовних металів. Сьогодні твори українських ювелірів 16–19 ст., врятовані Данилом Щербаківським, зберігаються в українських музеях, зокрема у Національному музеї історії України.

У 1925–1928 рр. у Всеукраїнському історичному музеї імені Тараса Шевченка (до 1924 р. ‒ Київський художньо-промисловий і науковий музей) експонувалася виставка українського портрету 17–20 ст., створена Данилом Щербаківським та Федором Ернстом, які також були авторами текстів до виставкового каталогу. 

Того ж 1925 р. побачила світ наукова розвідка Данила Щербаківського «Реліквії київського міського самоврядування». У своїй студії автор дослідив пам’ятки, що збереглись у Всеукраїнському історичному музеї імені Тараса Шевченка: мідну статую богині правосуддя Феміди та мідний барельєф «Архистратиг Михаїл», які у 18 ст. прикрашали будівлю київського магістрату. Нині ці історичні реліквії перебувають у складі фондових зібрань Національного музею історії України.

У 1926 р. Данило Щербаківський за завданням Мистецького відділу Всеукраїнської Академії Наук вирушив у свою останню експедицію. Під час цього відрядження він зробив чимало креслень, світлин та малюнків цивільних та культових будівель Поділля та Волині. Вивчаючи на Вінниччині у селах Бернашівка, Вила-Ярузькі та Стіна місця стоянок первісної людини, давніх поселень та могильників, Данило Щербаківський зібрав колекцію археологічних знахідок від доби палеоліту до раннього залізного віку, які нині зберігаються у Національному музеї історії України. 

Причиною загибелі вченого стали переслідування з боку представників нової адміністрації музею, які завдавали Данилові Михайловичу нестерпних моральних мук і доводили до розпачу, оскільки він не уявляв свого життя без музею. На багатолюдному похороні видатного науковця були присутні ті, хто особисто знав Данила Щербаківського: академік Михайло Грушевський, Павло Платонов – директор Музею України, археолог Микола Макаренко та Петро Курінний – директор Всеукраїнського музейного містечка. Данила Щербаківського поховали у Києво-Печерському заповіднику поряд Великої дзвіниці. У 1990-х рр. на могилі Данила Щербаківського встановили новий надгробок замість оригінального, що був втрачений у роки лихоліть.

У бібліотеці Національного музею історії України зберігаються книги з дарчими написами Данилу Щербаківському від В. Верховинця, Г. Колцуняка, П. Клименка та Ф. Шмідта.  З Данилом Щербаківським композитор Василь Верховинець (Костів) познайомився під час стажування у Київському художньо-промисловому і науковому музеї, коли Данило Щербаківський у 1912 р. запросив його до свого рідного села Шпичинці для етнографічного запису місцевого весільного обряду. З істориком Пилипом Клименком Данило Щербаківський працював в Українському науковому інституті книгознавства. З художником Гнатом Колцуняком, який працював у Першому державному музеї (колишньому Київському художньо-промисловому і науковому музеї), Данило Щербаківський познайомився у 1920 р. Із мистецтвознавцем Федором Шмідтом Данило Щербаківський у 1918 р. брав участь у дослідженні Софійського собору у Києві.