31 травня 1223 року завершилася битва на Калці – одна з найбільших баталій української середньовічної історії. Це було перше – і трагічне – зіткнення Русі з монголами.

Просуваючись на захід у межах завойовницької політики Чингісхана, монголи почали війну з половцями і, переслідуючи їх, дійшли до українських степів. На той час тюркський народ половців уже двісті років панував у степах і мав довгу історію взаємин з Руссю. Попри періодичні (часом страхітливі) конфлікти, руські й половецькі князі мали родинні зв’язки. На початку 13 ст. деякі з половецьких ватажків мали християнські імена, зокрема: Юрій Кончакович і Данило Кобякович. Ці двоє загинули в боротьбі з монголами 1222 року. Інший впливовий половецький вождь Котян утік і звернувся по допомогу до галицького князя Мстислава Мстиславича, який був його зятем. Той своєю чергою закликав інших руських князів виступити об’єднаними силами на підтримку половців.

У квітні 1223 року зібралося коаліційне військо з усіх українських земель (від Перемишля до Курська), а також Смоленська. Його очолили троє князів з однаковим ім’ям: київський князь Мстислав Романович, чернігівський – Мстислав Святославич та галицький – Мстислав Мстиславич. Долучилися й половці. Союзникам протистояв менш чисельний, але досвідчений і дисциплінований монгольський загін, яким керували два воєначальники: Джебе й Субедей.

У середині травня, перейшовши на лівий берег Дніпра біля острова Хортиця, русько-половецькі війська зустріли невеликий монгольський підрозділ, який почав тікати, щоб заманити їх до пастки. Через дев’ять днів союзники перейшли річку Калку (у Приазов’ї, сучасна Донецька область) і наблизилися до основних сил монголів. Але коаліції бракувало єдності. Це були фактично три окремі війська. Кожен із трьох Мстиславів не довіряв іншим, ба більше, між ними виник дріб’язковий конфлікт. Зокрема, галицький Мстислав рвався уперед, не узгоджуючи свої дії з двома іншими. Це ображало київського князя Мстислава – номінального главу коаліції. Одностороннього лідерства галицького князя не приймав і чернігівський Мстислав, який до того ж поділяв стару кланову неприязнь до київського правителя. Половці ж традиційно дивилися на руських родичів і союзників як на потенційну здобич і були неготові поставити колективні інтереси вище за власні ситуативні.

Не повідомивши двох інших, Мстислав галицький разом з половцями пішов у наступ на монголів. Але половці не витримали перший удар і почали тікати, зводячи нанівець руську атаку. Монголи контратакували й, переслідуючи галицького Мстислава та половців, вдарили по табору Мстислава чернігівського. Він виявився неготовим до бою. Разом з іншими чернігово-сіверськими князями Мстислав побіг до Дніпра, однак монголи майже всіх перебили.

Мстислав київський не прийшов на підмогу, адже влаштував укріплений табір на пагорбі і сподівався захищатися самотужки. У цей момент сумну роль зіграв ватажок бродників (самостійних руських угруповань у степу, своєрідних «протокозаків») на ім’я чи прізвисько Плоскиня. Заприсягнувшись на хресті, що Мстислав Романович із молодшими князями та військом зможуть вільно вийти з оточення, він зрадив своїх земляків і здав їх монголам. Ті одразу знищили рядових вояків, а полонених князів стратили в екзотичний спосіб: притисли дошками до землі, а зверху влаштували бенкет.

Що ж до Мстислава галицького, то він утік першим і врятувався, вчасно переправившись на правий берег Дніпра (а разом з ним його зять, майбутній король Данило Романович).

Незважаючи на розмах і значення битви, її місце точно не локалізовано, що унеможливлює її археологічне дослідження. За однією з гіпотез, із половецьким вождем, що наклав головою в боях з монголами, пов’язаний Чингульський курган – багате кочівницьке поховання 13 ст. Утім, серед дослідників є суперечка про хронологію. Частина вчених датує курган другою половиною 13 ст., що унеможливлює ототожнення небіжчика із загиблим 1223 року. Та хай там як, низка предметів із Чингульського кургану була свідком епічної битви.

Битва на Калці, хоч і закінчилася цілковитою катастрофою, стала унікальним випадком, коли руські князі зустрілися з монголами в бою, адже під час Батиєвої навали 1237–1241 років члени правлячої династії намагалися уникнути прямого зіткнення з ними. Зокрема, провідні князі Галицької, Волинської та Чернігівської земель втекли тоді з країни на захід.

Похід на Калку вкрай виразно розкрив суперечливі якості середньовічної української еліти. Обов’язок допомогти родичам і рішучість кинути виклик грізній чужоземній силі на її території переплелися з марнославством, заздрістю та нерозважливістю, які мали фатальні наслідки.