З 1982 р., в останню неділю травня у Києві традиційно відзначають День міста. У цей день, зокрема, вшановують славетну міську історію, важливою сторінкою якої були часи київського самоврядування. Міська громада Києва користувалась нормами Магдебурзького права з кінця 15 століття до початку 1835 року. Згідно з Магдебурзьким правом життям Києва керувала ратуша (з 18 століття – магістрат), яка засідала у будівлі, розташованій на головній міській площі у центрі Подолу.

У Національному музеї історії України зберігається історична реліквія, пов’язана із діяльністю київського магістрату – мідна постать давньогрецької богині правосуддя Феміди, яка у 18 столітті прикрашала фасад київської ратуші і яка влітку 1811 р. вціліла під час руйнівної пожежі, яка знищила забудову Подолу.

Статуя давньогрецької богині правосуддя Феміди (з мечем в одній руці і терезами – в іншій) вивершувала фронтон будівлі київського магістрату. На таке розташування мідної постаті богині правосуддя вказав відомий історик Михайло Максимович у своєму описі будівлі київської ратуші, у 1847 р. складеному за спогадами його батька.

Першим дослідником означеної скульптури Феміди став відомий мистецтвознавець Данило Щербаківський та багаторічний співробітник Київського художньо-промислового та наукового музею (попередника Національного музею історії України), який у статті «Реліквії київського міського самоврядування» (1925) дослідив мистецьку та історичну цінність цього артефакту: «Статую Теміди на київській ратуші ˂…˃ зроблено, згідно з написом, лише в 1777 році. М. Закревський каже, що Теміда була уміщена на фронтоні над галереєю другого поверху ˂… ˃. Висота її разом зі сферою, на якій вона стоїть, досягає ледве 1,5 метра. Богиня в піднятій правиці держала меч (від нього тепер зберіглася лише ручка), в лівій руці – вагу (вага теж не зберіглась). Пов’язка, що бувала звичайно на очах у грецької Феміди, у київської Теміди піднята на лоб, і київська богиня правосуддя дивиться спокійно на підсудних. Обличчя її повновиде, спокійне. На ній поколінна верхня одежа з широкими рукавами, оточена внизу бахромою. Поверх неї щось подібне до панцеру, які часто можна побачити на постатях Варвари, Катерини, Параскеви й інших святих жінок на українських образах. Спідня одежа її довга; з-під неї виглядають босі ступні ніг. Сфера, на якій стоїть богиня, приплюснута. На ній напис: «зделана 1777 года За правления господина надворнаго совитника войта Григория Сидоровича Пивоварова бурмистра Димитрия Александровича и райцы Миколая Леонтовича». Фігура мідна склепана по отвісу з двох частин. Руки від ліктів, а також сфера, на якій стоїть Теміда, викуті з окремих блятів. Загальні лінії цієї фігури несміливі, складки одежі в’ялі, збиті, мало виразні і не надають постаті Теміди потрібної монументальності. Волосся на голові трактоване неритмічно. Все-ж таки треба сказати, що це – дуже рідкий і цінний зразок української скульптури цивільного характеру на класичну тему. Що до стилю Теміди, то з нею трапилось те ж, що з літературними типами класичних царів і героїв, коли вони попадали на підмостки середньовічної української сцени. Як в драмі, виплеканій духовною школою, класичні персонажі набирали релігійного характеру, так і тут класична богиня, що через підручники алегорій і символів, в яких так кохалась Європа XVI–XVIII ст., попала на Україну, тут в руках українських майстрів набула того загального вигляду святих Варвар або Параскев, які звичайно випускали з своїх майстерень українські майстри». 

Напис, про який згадує Д. Щербаківський, розташований на кулястому постаменті скульптури Феміди. У цьому написі згадані прізвища урядовців київського магістрату, які у 1777 р. власним коштом виготовили мідну постать богині правосуддя, яка відтоді була окрасою чільного фасаду будівлі київського магістрату. Це – очільник магістрату Григорій Пивоваров (київський війт у 1766–1781 рр.), бургомістр (член магістратської адміністративної колегії – ради) Дмитро Александрович та райця (член магістратської судової колегії – ради) Микола Леонтович. Рада, очолювана війтом, займалася справами міського управління, а лава, очолювана бурмістром, була органом міського судочинства.

Історія надходження цієї історичної реліквії до Київського художньо-промислового і наукового музею у листі до директора означеного музею Миколи Біляшівського у 1910 р. виклав двоюрідний онук автора «Опису Києва» Миколи Закревського – мировий суддя міста Ходорків Сквирського повіту Іван Дашкевич. Під час руйнівної пожежі на київському Подолі у 1811 р. мідна постать Феміди впала з фронтону магістратської будівлі, проте вціліла, хоч і була пошкоджена вогнем. Згодом мідна Феміда потрапила до тестя І.Дашкевича – колишнього київського міського голови Федора Войтенка. Після смерті останнього у 1887 р. І. Дашкевич виявив мідну Феміду серед майна покійного. Професор київського Університету Св. Володимира, відомий історик і археолог Володимир Антонович, оглянувши її, назвав статую «Феміда магістратська». З нагоди 100-річчя пожежі на Подолі 1811 р. І. Дашкевич у 1910 р. вирішив передати цю річ до музею. У листі дарувальник відзначив, що ця історична пам’ятка – невисокої художньої вартості і виготовлена не з дорогої пластичної червоної міді, а з більш дешевого сплаву жовтого кольору. Через крихкість металу І.Дашкевич не наважився доручити реставрацію постаті Феміди місцевим майстрам і сподівався, що столичні реставратори зроблять це набагато краще. На час передачі до музею у 1910 р. постать Феміди складалась з п’яти уламків, найбільшим з яких був деформований внаслідок перебування у вогні порожнистий тулуб, в який була втиснена голова скульптури. Окремо зберігались дві руки статуї, з’єднані у ліктях  гвинтами (наслідки некваліфікованої реставрації) та сферичне підніжжя. Терези та меч у руках Феміда були втрачені: від них лишилось тільки руків’я меча.

У 1910 р. мідна постать Феміди надійшла на зберігання до Київського художньо-промислового і наукового музею, про що тогочасний зберігач музею Д. Щербаківський зробив відповідний запис №649 до музейної інвентарної книги.