22 травня минає 185 років із дня народження Марка Кропивницького (1840–1910) – українського драматурга, режисера й актора, з іменем якого пов’язане створення в місті Єлисаветграді (з 2016 року – місто Кропивницький) українського професійного театру. Майбутній театральний корифей народився в селі Бежбайраки Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині – село Кропивницьке Новоукраїнського району Кіровоградської області). З 1982 року в місті Кропивницькому в будинку, де майже двадцять років жив Марко Кропивницький, діє його меморіальний музей. У цьому приміщенні видатний драматург написав свої відомі п’єси «Глитай, або ж Павук», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть...», «Дві сім’ї»; тут само на початку 1880-х він створив уславлену українську театральну трупу.

Захоплюватись театром Марко Кропивницький почав ще в дитинстві, а в юності був актором театральних труп, що працювали в Одесі, Харкові й Катеринославі. 1882 року він створив у Єлисаветграді театральну трупу «Товариство акторів» (більш відому під назвою «Театр корифеїв»), згуртувавши навколо себе однодумців, з якими почав ставити на сцені українські п’єси. На той час українська театральна публіка вже скучила за виставами рідною мовою, забороненими так званими Валуєвським циркуляром (1863) та Емським указом (1876). Надзвичайно важливою віхою в українській історії став дозвіл 1881 року на постановки українських п’єс на теренах Російської імперії.

До складу трупи Марка Кропивницького ввійшли такі корифеї українського театру, як Микола Садовський (Тобілевич), Марія Заньковецька, Ганна Затиркевич-Карпинська, Панас Саксаганський (Тобілевич), Іван Карпенко-Карий (Тобілевич), Марія Садовська-Барілотті (Тобілевич) та інші. Театр у Єлисаветграді став першим у Російській імперії професійним театром, що спеціалізувався на україномовному репертуарі. Це були драматичні й комедійні п’єси з вокальними та танцювальними сценами, що приваблювали глядачів українською народною самобутністю.

Під час гастролей театр «Товариство акторів» успішно виступав у містах України та тодішньої імперії, де мешкала українська діаспора: Санкт-Петербурзі, Москві, Варшаві, Мінську, Тифлісі, Баку, Вільно, Одесі, Миколаєві, Житомирі, Ростові-на-Дону, Воронежі. Театральна трупа мала власний оркестр, якісні декорації та сценічні костюми, що сприяло піднесенню авторитету українського театру. Найвідомішими постановками «Товариства акторів» були «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Енеїда» Івана Котляревського, опера «Катерина» Миколи Аркаса, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» Михайла Старицького. Музичні номери для спектаклів театру створювали знані українські композитори Кирило Стеценко й Микола Лисенко.

У 1890-х роках громадськість визнала Марка Кропивницького «батьком українського театру». До 1902-го діяч був провідним актором заснованого ним театру, його режисером і драматургом, чудово виконував вокальні музичні партії, писав мелодії для п’єс, керував створенням декорацій. Марко Кропивницький лишався зі своїм театром до своїх останніх днів, коли раптово помер у дорозі, повертаючись з театральних гастролей. Видатного театрального корифея поховали в Харкові та 1914 року встановили на його могилі пам’ятник, який створив скульптор Федір Балавенський. З Харковом і Харківщиною Марка Кропивницького пов’язували два останні десятиліття його життя. З 1890 до 1910 року його домівкою був хутір Затишок, розташований поблизу сучасного села Сподобівки Шевченківського району Харківської області. Цю садибу корифея відвідували історик Дмитро Багалій, письменник й актор Іван Тобілевич (Карпенко-Карий), актори Микола Садовський та Іван Мар’яненко (небіж Марка Кропивницького), інші відомі діячі української науки й культури.

У Національному музеї історії України зберігаються меморіальні речі, пов’язані з Марком Кропивницьким: його світлина, виготовлена у фотоательє Йозефа Хмелевського в Полтаві, та порохівниця-натруска з дарчим написом Іллі Рєпіна, який зобразив цю натруску на картині «Запорожці». Можна припустити, що такий дарунок відомий художник зробив своєму другові на згадку про спільну роботу над означеною картиною: Марко Кропивницький позував Іллі Рєпіну для одного з персонажів. Також, зважаючи на захоплення театрального діяча колекціонування старовинної зброї (у його кабінеті в садибі Затишок на стіні висіли старовинні шаблі, кинджали й пістолі), Ілля Рєпін, даруючи старовинну порохівницю, міг долучитися до поповнення колекційного зібрання свого товариша.

Зі згаданим художником Марка Кропивницького поєднували давні дружні й творчі стосунки. Дослідники вважають, що саме його Ілля Рєпін зобразив на першому плані своєї відомої картини «Запорожці». Над цим твором (розмірами 2 × 3,58 м) художник працював з 1880 до 1891 року. Сюжетом для полотна правив текст відомого листа запорожців, написаного як відповідь на лист османського султана Мехмеда IV. Завершивши перший варіант картини «Запорожці», Ілля Рєпін 1889 року створив її другий варіант, який нині зберігається в Харківському художньому музеї. Етюди до цього полотна художник створював у Катеринославі (де директором Музею Олександра Поля працював Дмитро Яворницький) та в Качанівці на Чернігівщині – маєтку Василя Тарновського. У Качанівці Ілля Рєпін зробив чимало замальовок предметів озброєння та військового спорядження козаків 17–18 ст., що зберігалися в зібранні українських старожитностей Василя Тарновського, яке стало основою колекції Чернігівського історичного музею. Натурниками для персонажів «Запорожців» стали знайомі та друзі Іллі Рєпіна, зокрема київський генерал-губернатор Михайло Драгомиров (отаман Сірко), Василь Тарновський (похмурий козак у смушковій шапці) та Дмитро Яворницький (писар). Останній як фахівець з історії Запоріжжя був головним натхненником і консультантом художника під час створення згаданої картини. Дмитро Яворницький діставав потрібні видання та документи. З предметів його історичного зібрання Ілля Рєпін робив замальовки взірців козацького озброєння, деталей одягу й побутових предметів. І саме Дмитрові Яворницькому художник подарував перший ескіз «Запорожців».

На картині ліворуч від писаря за столом сидить запорожець без сорочки, який палить люльку й бере жваву участь у спільному обговоренні тексту листа султану. На першому варіанті картини перед цим козаком на столі лежить колода гральних карт (відсутня на другому варіанті), яка свідчить про те, що він є картярем. Саме цей факт пояснює, чому означений козак зображений оголеним до пояса: під час гри в карти козаки знімали сорочки, щоб показати, що не ховають карти за пазухою та в рукавах. Деякі дослідники вважають, що для постаті запорожця-картяра позував Марко Кропивницький. Є також припущення, що натурником для цього персонажа став приятель Іллі Рєпіна й Дмитра Яворницького – викладач народної школи Костянтин Белоновський.

На полотні «Запорожці» зображена значна кількість предметів озброєння та побуту: кобза, рушниці, різні види порохівниць і натрусок, кресало у футлярі, бойова гиря та молот-клеп, дерев’яна ложка, шаблі, баклаги, люльки, керамічний глек-тиква, скляна й металева чарки, каламар писаря, списи тощо. Різноманітним є і вбрання козаків: шаровари, пояси, сорочки, свити, кунтуші, жупани, різні головні убори. Багато цих речей упізнавані, оскільки були представлені в ілюстрованих каталогах зібрань українських старожитностей Дмитра Яворницького й Василя Тарновського, а нині зберігаються в українських музейних зібраннях.

Сам Марко Кропивницький олійними фарбами виконав копію «Запорожців», і ця копія висіла на стіні в кабінеті драматурга на хуторі Затишок. Там само експонувався дарунок Марку Кропивницькому від українців Санкт-Петербурга – вітальна адреса з акварельною віньєткою авторства Іллі Рєпіна, на якій корифей був зображений як козацький отаман, який стоїть на кормі запорозького корабля і вправно ним керує.

Порохівниця-натруска – дарунок Марку Кропивницькому від Іллі Рєпіна – належить до того типу натрусок, які в 17–19 ст. виготовляли в Персії (Ірані) та на Кавказі (у Черкесії) з бичачого рогу, слонової чи моржевої кістки або з металу (латуні та срібла). Широкий кінець рогової натруски закриває кістяна накривка, вузький кінець – металева кришка-дозатор із пружинним важелем, прикрашеним рослинним орнаментом, виконаним позолотою. З важелем з’єднані два рухомі кільця, призначені для підвішування натруски до пояса. У таких натрусках козаки зберігали дрібно розтертий порох, який перед вистрілом насипали на металеву полицю замка пістоля чи рушниці. За допомогою такого пороху підпалювався основний пороховий заряд у стволі, який виштовхував свинцеву кулю. Натрусками східних типів (до якого належить і меморіальна натруска Марка Кропивницького) переважно користувалась українська козацька старшина.