У другу неділю травня в Україні традиційно відзначають День матері. Однією з найвідоміших українських жінок є мати гетьмана Івана Мазепи – Марія (Марина або Маріанна) Мазепина (? – 1707), що походила зі шляхетної родини Мокієвських, з 16 століття відомої у Білоцерківському старостві Київського воєводства. 

Вірна порадниця свого сина, Марія Мазепина (Мокієвська) була не просто люблячою матір’ю, а й великим другом та опорою для Івана Мазепи й усе своє життя залишалася щирою порадницею і надійною помічницею для сина, мала на нього великий вплив, формувала його характер та ідеали. Тож прийшовши до влади у 1687 р., Іван Мазепа спрямував державні ресурси Гетьманщини на відродження економіки, розвиток освіти, науки та культури в Україні, зведенню духовних святинь, величних соборів та книговидання.

Меценатство Івана Мазепи стосовно українських православних церков і монастирів (на спорудження яких гетьман витрачав значні кошти) мало глибоке родинне підґрунтя: у цьому значний вплив на гетьмана справила його мати. Свої молоді роки Марія Мазепина присвятила своїй сім’ї й вихованню дітей: сина Івана та дочки Олександри. Після смерті свого чоловіка – Степана-Адама Мазепи – Марія Мазепина присвятила себе церковним справам. Приблизно у 1675 р. вона прийняла чернецтво (з ім’ям Марії Магдалини) й стала ігуменею київського Печерського Вознесенського (у 1683–1707 рр.) і Глухівського (з 1688 р.) жіночих монастирів. 

Марія Мазепина померла восени 1707 р. у київському Вознесенському монастирі. В останні дні її життя біля неї був син Іван Мазепа, який у цей час постійно мешкав у Києві, щоб бути ближче до хворої матері. Дослідники припускають, що Марія Магдалина як ігуменя Вознесенського монастиря у 1707 р. мала бути похована на цвинтарі Вознесенського собору на Печерську.

У 1711 р. Вознесенський монастир об’єднали з київським Флорівським монастирем, а черниць з Печерська переселили на Поділ. Територія колишнього Вознесенського монастиря стала частиною Печерської військової фортеці. У 1784 р. там почалось спорудження будівлі Старого Арсеналу. У 2005–2008 рр., під час археологічного вивчення експедицією Інституту археології НАН України території колишнього Вознесенського монастиря, були досліджені 262 поховання цвинтаря Вознесенського собору, який з 1711 р. до початку 1780-х рр. був парафіяльною церквою для військових Печерської фортеці та членів їхніх родин. Тому серед досліджених археологами поховань були не лише жіночі поховання (серед них – черниць Вознесенського монастиря), а й дитячі та чоловічі. Тому, навіть якщо Марія Магдалина Мазепина і була похована на цьому цвинтарі (що не підтверджено документально), її поховання було неможливо ідентифікувати серед виявлених та досліджених жіночих поховань. Після завершення археологічних розкопок виявлені людські рештки 8 грудня 2012 р. перепоховали на Подолі на території київського Фролівського монастиря.

У 17 – на початку 18 ст. жіночий Печерський Вознесенський монастир розташовувався навпроти Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерської лаври (на місці будівлі сучасного «Мистецького Арсеналу»). Черницями монастиря були представниці шляхетних українських православних родин. Наприкінці 17 ст. усі будівлі монастиря (Вознесенська церква, трапезна, будинок ігумені та келії) були дерев’яними. На початку 18 ст. коштом Івана Мазепи у Вознесенському монастирі було зведено кам’яні Вознесенський собор і трапезну церкву Покрови Богородиці. Пізніше збудували муровані келії та дзвіницю, для якої гетьман подарував великий дзвін. Своїми універсалами Іван Мазепа передав у власність Вознесенському монастирю кілька сіл і великих земельних володінь. За ігуменства Марії Магдалини Мазепиної монастир став провідним українським центром церковного гаптування (вишивання шовковими та металевими нитками – сухозліткою), де створювали літургійні тканини та церковне облачення для Києво-Печерської Лаври та інших українських монастирів. За прикладом гетьмана-мецената козацька старшина також замовляла черницям виготовлення коштовних гаптованих церковних речей, які потім дарувала до монастирів та церков.

Глухівський жіночий монастир (ігуменею якого з 1688 р. була Марія Магдалина Мазепина) у 1670 р. з благословення чернігівського архієпископа Лазаря Барановича й за підтримки гетьмана Дем’яна Многогрішного заснувала вдова військового товариша Марка Кимбари – Агафія (у чернецтві – Афанасія) на своїй власній землі на околиці Глухова. Монастир мав назву Спасо-Преображенського, пізніше став Успенським. Тогочасний Глухів був значним торговельним і ремісничим центром – найбагатшим сотенним містом Ніжинського полку та найбільшим на Лівобережній Україні центром людвисарства, де вготовляли вали гармати для козацького війська, дзвони, виробляли казани, литаври та мідний посуд. У 1681 р. Глухівський жіночий монастир було приписано до київського Вознесенського монастиря, де ігуменею була мати гетьмана Івана Мазепи. У 1692 р. на її клопотання Глухівський Преображенський монастир перенесли з міської околиці до центру Глухова, де розташовувалась недобудована Успенська церква, завершена коштом Іван Мазепи. Вона стала монастирським храмом, а монастир став називатись Успенським. Цей монастир (влаштований на місці колишнього укріпленого шляхетського двору) мав важливе значення для оборони Глухова, оскільки виконував функції внутрішньої міської цитаделі, оточеної земляним валом та дерев’яними стінами з фортечними баштами. На початку 18 ст. – за часів гетьманування Івана Мазепи – монастир оточили потужним цегляним муром із наріжними баштами та надбрамною вежею-дзвіницею. Центром монастирської садиби був п’ятидільний триверхий Успенський собор. На початку 18 ст. у монастирі була споруджена мурована трапезна Вознесенська церква. Глухівський жіночий монастир, як і київський Вознесенський, славився своїми виробами художнього гаптування.

У Національному музеї історії України зберігаються меморіальні предмети, пов’язані з іменем Марії Мазепиної (Мокієвської): поштова картка з репродукцією її портрету, власноручний лист до стародубського полковника Михайла Миклашевського та потир – вклад ігумені Марії Магдалини до церкви.

На поштівці, у 1918–1919 рр. спільно виданою київським видавничим товариством «Друкар» та коломийським видавництвом «Галицька Накладня» Якова Оренштайна, представлено чорно-білу репродукцію портрету шляхетної пані у вбранні 17 століття. Оригінал цього жіночого портрету (розміром 179×96,5) нині зберігається у Національному музеї у Кракові як портрет невідомої шляхтянки-русинки, який дослідники атрибутували як портрет матері гетьмана Івана Мазепи. Портрет з Кракова є олійною копією невідомого художника першої половини 18 ст. з втраченого оригіналу 17 століття. У 1857 р. цей портрет у церкві містечка Сосниця на Чернігівщині виявив Мар’ян Горжковський, що походив з Білої Церкви та був вихованцем київського університету – майбутній секретар Академії красних мистецтв у Кракові та довірена особа відомого художника Яна Матейки. Наступними власниками цього портрету були Станіслав Кшижановський (історик та археолог, власник маєтку на Уманщині), Тадеуш Стецький (уродженець Волині, випускник київського університету, історик, етнограф та письменник, колекціонер українських старожитностей) та Адам Воланський (уродженець Волині, нумізмат, колекціонер історичних та мистецьких творів, почесний зберігач Національного музею у Кракові). 

Меморіальним предметом у зібранні МІСТ, пов’язаним з ім’ям матері гетьмана Івана Мазепи, є датований 21 червня (1 липня) 1701 р. лист ігумені Марії Магдалини Мазепиної до Михайла Миклашевського – полковника Стародубського, що мешкав у Глухові. Текст цього листа у часописі «Сіверянський літопис», № 3 (153) за 2020 р. (с. 80) у науковій розвідці «З нових документів до історії Сіверщини ХVІІ – ХVІІІ ст. (Частина19)» опублікували дослідники Юрій Мицик та Інна Тарасенко. У цьому листі (написаному під час перебування у резиденції гетьмана Івана Мазепи у Батурині) ігуменя Марія Магдалина повідомляє про смерть жінки, яка померла у [київському Печерському Вознесенському монастирі] і заповіла монастирю та його черницям певну суму грошей. Лист написано двома почерками: рукою писаря (текст) та Марії Магдалини Мазепиної (її підпис): «Марія Магдалена Мазепиная, ігуменя монастиря дівочого Вознесенського київського печерського та глухівського».

Ще одним меморіальним предметом у зібранні музею є срібний позолочений потир з гравійованим вкладним написом «Сей келих надала госпожа ігуменя Марія Магдалена Мазепина до монастиря Печерського та Глухівського панянського». За художніми ознаками цей потир виготовлено приблизно наприкінці 17 ст. На чаші потиру гравіюванням та чорнінням виконано картуші, у яких зображені сюжетні сцени «Розп’яття з передстоячими», «Зняття з хреста», «Ісус Христос з хрестом та чашею», «Вознесіння», «Зішестя» та «Покладання до труни». Картуші з’єднані декоративними стрічками з кетягами плодів. Цей потир надійшов до зібрання музею з фондових колекцій його попередника – Всеукраїнського історичного музею імені Т. Шевченка (ВІМ). В свою чергу, до ВІМ означений потир міг потрапити внаслідок проведення на початку 1920-х рр кампанії по вилученню предметів з дорогоцінних металів з українських церков та монастирів. Частина цих вилучених предметів пізніше була передана до музейних установ. Так, багаторічний науковий співробітник та зберігач фондів Київського художньо-промислового та наукового музею (попередника ВІМ) Данило Щербаківський у 1923 р., як уповноважений Головполітосвіти Української РСР, повернув в Україну понад 5000 вилучених з церков культових предметів.