Відзначення Дня перемоги над нацизмом має в Україні особливу, доволі цікаву й тривалу історію. Як і в усьому СРСР, з 1945-го до 1965 року цей день не був святковим та вихідним. І лише з 1965-го він став Днем Перемоги. Чому не 8 травня, як святкували в усій Західній Європі? Винятково з ідеологічних причин. Так тривало не лише до 1991 року, а й згодом. Та дедалі частіше звучали голоси про необхідність відзначати перемогу над нацистами саме 8, а не 9 травня, як у всій Європі. 

Політичні зміни після Революції гідності 2014 року прискорили цей процес. Спершу, відповідно до Указу Президента України, підписаного 2015 року, в Україні почали вшановувати, крім Дня перемоги (9 травня), ще й День пам’яті та примирення (8 травня) з метою відзначення «гідного вшанування подвигу українського народу, його визначного внеску в перемогу Антигітлерівської коаліції у Другій світовій війні та висловлення поваги всім борцям проти нацизму». А з 2024 року замість Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (9 травня) в Україні почали відзначати обидва свята – і День памʼяті, і День перемоги в один день – 8 травня. Відповідний закон № 9278 «Про День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939–1945 років» Верховна Рада України ухвалила 29 травня 2023 року.

Україна є однією з держав, які найбільше постраждали в роки Другої світової війни. За демографічними дослідженнями, населення УРСР на початку 1941 року становило понад 41 млн 200 тисяч осіб, а в середині 1945-го – менше 28 млн осіб. Зрозуміло, що не всі ці 14 млн осіб загинули: частина з них евакуювалася на Схід СРСР влітку 1941 року й більше не повернулася, а кількасот тисяч осіб виїхали в Західну Європу або інші країни світу. Понад 3,2 млн осіб загинули, перебуваючи в лавах Червоної армії, приблизно 1–1,5 млн євреїв було знищено на території України під час Голокосту. Дуже складно підрахувати кількість жертв серед цивільного населення: понад 2 млн осіб вивезли на примусові роботи до Німеччини, звідки повернулися не всі; частина цивільних загинула під час каральних акцій німців проти радянських партизанів та ОУН і УПА. Економічні збитки від війни виявилися колосальними, було цілком або частково знищено понад 700 міст і містечок та більше 28000 сіл.

Тривалий час радянська пропаганда перекручувала правдиву інформацію про роль і значення Другої світової війни 1939–1945 років. Явно применшувалася кількість жертв як серед військових, так і серед цивільних. Замовчувалася участь українського визвольного руху в збройній боротьбі проти німців. Цю тенденцію успадкував і нинішній президент рф Путін та його уряд, які заявляли, що росія виграла б війну проти Німеччини і без допомоги українців.

Зважаючи на інформаційну війну в історичній сфері між росією та Україною, виняткове значення має поширення правдивої інформації про участь українців у перемозі над нацизмом і ту величезну ціну, яку сплатила Україна в роки війни. Бібліотека Національного музею історії України постійно поповнюється найновішими історичними книгами, де подано об’єктивні факти про події Другої світової війни. Процес видання та поширення правдивої інформації значно посилився після ухвалення Верховною Радою України декомунізаційних законів у квітні 2015 року. Нарешті на державному рівні було засуджено як нацистську, так і комуністичну ідеологію.

До того, щоб розібратися в непростих питаннях власної історії, був великий інтерес в українському суспільстві. До прикладу, видання Українського інституту національної пам’яті «Війна і міф. Невідома Друга світова» за два роки отримало великий резонанс, його кілька разів перевидавали загальним тиражем понад 20 000 примірників. (Зазвичай тираж історично-популярних видань становить від 500 до 3000 примірників.) Означену книжку було перекладено англійською мовою, а згодом виставлено в інтернет у вільний доступ. Це робить правдиву інформацію про значні роль і місце України в Другій світовій війні доступною для багатьох читачів у різних державах світу.