20 квітня виповнюється 403 роки від дня смерті гетьмана українського козацтва Петра Конашевича-Сагайдачного – полководця, організатора успішних походів запорозьких козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства; політичного діяча, гетьмана Війська Запорозького; одного із засновників Київського братства та Київської братської школи, опікуна Київської, Луцької та Львівської братських шкіл.

У серпні 1621 р., під час Хотинської війни, гетьман Сагайдачний у сутичці козаків із ординцями отримав поранення у руку стрілою, яка, як стало зрозуміло пізніше, виявилась отруйною. Після завершення Хотинської війни він повернувся до Києва, де на Подолі мав власний будинок. 20 квітня 1622 р. Сагайдачний помер у Києві внаслідок ускладнень, що виникли після поранення. Гетьмана урочисто поховали у Києво-Братському монастирі. Під час похорону Сагайдачного 20 учнів Київської братської школи читали приурочені до цієї скорботної події «Вірші на жалісний погреб гетьмана Сагайдачного», складені ректором школи Касіяном Саковичем. Ці вірші возвеличували військову звитягу славетного гетьмана та оповідали про його життєвий шлях.

Сагайдачний походив із православного шляхетського роду Конашевичів-Попелів герба «Побуг» та народився у селі Кульчиці Самбірського повіту Руського воєводства (нині Самбірського р-ну Львівської області). Точний рік народження Петра Конашевича (Кононовича) Сагайдачного невідомий: це міг бути 1570, 1577 чи 1582 р. У 1592–1598 рр. Він навчався в Острозькій школі (академії), потім певний час мешкав у Києві на Подолі. Приблизно наприкінці 1590-х рр. Петро Конашевич прибув на Базавлуцьку Січ, де за вправність у стрільбі із лука отримав від запорожців прізвисько «Сагайдачний». У 1606 р. козаки обрали Сагайдачного гетьманом, і той у 1606 та 1613–1616 рр. очолив низку походів козацького флоту на турецькі фортеці, розташовані на Півдні України та у Криму: Кафу (нині – Феодосія), Кілію, Ізмаїл, Очаків та Перекоп. 

Влітку 1621 р. гетьман Сагайдачний очолив козацьке військо, яке під фортецею Хотин показало свою хоробрість та військову майстерність.

Добре усвідомлюючи роль віри та церкви для тогочасного українського суспільства, гетьман Сагайдачний, спираючись на підтримку різних суспільних станів (передусім православної шляхти, духовенства та міщанства), узявся до відновлення вищої православної ієрархії, оскільки після укладання у 1596 р. Берестейської церковної унії в Україні наприкінці 1610-х рр. майже не лишилося православного єпископату. У 1620 р. єрусалимський патріарх Феофан ІІІ (якого Сагайдачний запросив відвідати Київ) висвятив київським митрополитом Йова Борецького та кількох єпископів, серед яких були Ісая Копинський та Мелетій Смотрицький. 

У 1620 р. гетьман Сагайдачний підтримав українську православну церкву, з усім Військом Запорозьким вступивши до Київського Богоявленського братства – спільноти православних міщан, шляхти і духовенства. Головним напрямом діяльності Братства була усебічна підтримка новозаснованих Києво-Братського монастиря та Братської школи – майбутньої Києво-Могилянської академії. Вступ гетьмана Сагайдачного та козаків до Київського братства забезпечив вагому підтримку організації, братського монастиря та братської школи в умовах тогочасної конфесійної конкуренції. 

У 1620 р. гетьман Сагайдачний фінансував спорудження у Братському монастирі дерев’яної церкви, названої, як і Київське братство, на честь церковного свята Богоявлення Господнього. 

Згідно заповіту гетьмана Сагайдачного, школи Київського, Луцького і Львівського братств після його смерті отримали значні кошти. Новоспорудженому Богоявленському храму гетьман зробив коштовний дарунок – срібний позолочений хрест. Протягом трьох століть ця історична реліквія зберігалася спочатку у дерев’яному, потім – у мурованому Богоявленському соборі Києво-Братського монастиря. У 1920-х рр. хрест Сагайдачного надійшов до Всеукраїнського історичного музею імені Тараса Шевченка – попередника Національного музею історії України. Цей семикінцевий двобічний хрест, виготовлений із позолоченого срібла та прикрашений напівкоштовним камінням, нині зберігається у фондовому зібранні НМІУ. На чільній стороні хреста гравійоване Розп’яття, на звороті – сцена Богоявлення: зображення Іоанна Предтечі, що у воді Йордану хрестить Ісуса Христа, над головою якого – Святий Дух у вигляді голуба. На нижній похилій перекладині хреста розміщено гравійований напис: «року ахк̃в [1622] надал сєй крεстъ раб Божий Пєтръ Конашєвич Сагайдачный гєтьман Войска ɛг̃о к̃ м̃л Запорозског̃о до цєркви Свєтого Богоявлєниѧ Господнѧ в домъ братский на ωтпущєниє гриховъ своихъ».

У НМІУ також зберігається портрет гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, у другій половині ХІХ ст. створений чернігівським художником Гаврилом Васьком (1820–1866) на замовлення відомого збирача українських старожитностей Василя Тарновського. Цей портрет є копією портрета, що у ХІХ ст. перебував у Київський Духовній Академії і взірцем для якого, певно, послужило гравійоване зображення Сагайдачного, у 1622 р. вміщене у виданні «Вірші на жалісний погреб гетьмана Сагайдачного». 

При підготовці матеріалу були використані публікації:

Затилюк Ярослав. Як оцінити політичні та військові звитяги гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного (1616–1622) – «грози московитів» і патрона української церкви? (2022);

Мицик Юрій, Хижняк Зоя. Петро Конашевич-Сагайдачний // Києво-Могилянська академія в іменах, XVII–XVIII ст.: енциклопедичне видання. (2001, с. 271–273).