14 квітня виповнюється 173 роки з дня заснування Київського центрального архіву для давніх актових книг. Цю установу було створено у 1852 р. з ініціативи вчених-істориків, передусім Миколи Іванишева – професора київського Університету Святого Володимира та віце-голови Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (створеної у Києві у 1843 році). 

Обстежуючи адміністративно-судові, приватні та церковні архіви та бібліотеки Правобережної України, М. Іванишев першим із дослідників звернув увагу на унікальність актових книг як історичного джерела. Зважаючи на незадовільні умови зберігання цих книг, члени Тимчасової комісії клопотали про те, щоб їх зберігали у спеціалізованому державному сховищі, яким став Київський центральний архів. У 1852 – 1854 рр. до нього надійшли 5833 актові книги земських та гродських судів і муніципальних органів Київської, Подільської та Волинської губерній та понад 453 тисячі окремих рукописних документів, створених до 1799 року включно. У наступні роки надходження актових книг та історичних документів не припинялось.

Київський центральний архів розміщувався на 3-му поверсі будівлі київського Університету Святого Володимира – у великій залі, де для зберігання документів були встановлені високі шафи. Спочатку завідувачем архіву (архіваріусом) був керуючий університетською бібліотекою. У 1892 р. архів було перетворено на окрему структурну одиницю, якою керував завідувач архіву – архіваріус.

Завданням Київського центрального архіву було не лише зберігання історичних документів, а й їх наукове опрацювання та публікування – введення до наукового обігу. Цим займались професійні історики: Іван Каманін (завідувач архіву), Володимир Антонович (професор київського Університету та головний редактор «Тимчасової комісії для розгляду давніх актів»), Катерина Мельник, Орест Левицький, Олексій Новицький та інші. У 1862 – 1864 рр. у часописі «Університетські відомості» було опубліковано перший каталог актових книг Київського центрального архіву, до якого були включені найбільш цінні видання 16 – 18 століть. До 1914 р. було укладено описи понад 150-ти актових книг з викладом змісту кожного документа). Співробітники Київського центрального архіву І. Каманін, К. Козловський та І. Новицький виявляли, відбирали, копіювали та досліджували актові документи, які були включені до вісьмох томів наукового видання «Архів Південно-Західної Русі».

У 1920-х рр. Київський центральний архів діяв при Всеукраїнській академії наук (ВУАН), з 1924 р. – у системі Центрального архівного управління Української СРР. У 1932 – 1941 р. архів мав назву Всеукраїнський центральний архів стародавніх актів у м. Києві, з кінця 1943 р. – Центральний державний історичний архів Української РСР у м. Києві.

З 1876 р. до кінця свого життя у Київському центральному архіві давніх актів працював Іван Каманін, який пройшов шлях від помічника бібліотекаря до директора архіву. І. Каманін (1850–1921) – український історик-архівіст та палеограф, дійсний член Історичного товариства Нестора-Літописця при київському Університеті, член-співробітник Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, член Українського наукового товариства у Києві та Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка у Львові, співзасновник Київської губернської вченої архівної комісії. Ще навчаючись на історико-філологічному відділенні київського Університету, І. Каманін під керівництвом професора В. Антоновича почав вивчати архівні документи. У 1899 р. вийшла друком його науково-теоретична праця «Палеографічний збірник: матеріали з історії південно-руського письма у ХV–ХVІІІ ст.», присвячена українській палеографії. У 1908 р. на ХІІІ-му Археологічному з’їзді І.Каманін зробив доповідь «Метричний метод у палеографії та підсумки його застосування при вивченні південно-руського уставу та напів-уставу у ХV–ХVІІ ст.». У 1918 р. І. Каманін викладав архівознавство і палеографію у Київському археологічному інституті. У 1923 р. Українська Академія наук (вже після смерті І.Каманіна) видала підготовлений ним ілюстрований каталог «Водяні знаки на папері українських документів 16 і 17 вв.». І. Каманін також досліджував такі питання української історії як походження українського козацтва, козацьке землеволодіння та заснування Запорозької Січі, діяльність козацьких гетьманів Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, самоврядування українських міст за Магдебурзьким правом, діяльність у Києві Вченої архівної комісії, Товариства Нестора-Літописця та Київського центрального архіву давніх актів, історію київських Звіринецьких печер тощо.

У науковому архіві Національного музею історії України зберігаються особисті документи І.Каманіна, серед них – друкована чернетка вітального листа Володимиру Антоновичу (стилізованого під старовинний документ, з рукописними правками І.Каманіна) та чернетки статті «Київський центральний архів (1852 – 1880)». У бібліотеці музею наявні кілька книг з автографами І.Каманіна.