Виповнюється 100 років з дня народження видатного українського співака та театрального режисера, Героя України Дмитра Гнатюка.

Дмитро Михайлович відомий широкій публіці передусім як голос близьких кожному класичних виконань багатьох пісень, які стали народними: «Два кольори», «Пісня про рушник», «Києве мій», «Дивлюсь я на небо», «Черемшина», «Ніч яка місячна» та багатьох інших. Це зробило Дмитра Гнатюка одним із найвідоміших та найвизначніших українських співаків 20 століття. Проте цим його здобутки не обмежуються: Дмитро Гнатюк також відомий як оперний соліст та театральний режисер. Таким чином його творчість вміщує в себе і популярні, і академічні жанри.

Майбутній класик народився 28 березня 1925 року в селі Мамаївці поблизу Чернівців. Дитячі та підліткові роки припали на час, коли Буковиною володіла Румунія, тому Дмитро Гнатюк зі шкільних років вільно володів румунською. Тоді ж хлопця батьки віддали до хору місцевої церкви, і сільський священник навчив його нотної грамоти та доручав йому сольні партії під час літургій. Дмитро Гнатюк згадував: «Радість переповнювала моє серце, коли я співав у церкві… Відбувалось таїнство, яке примушувало людей забувати про всі прикрощі нелегкого селянського життя». Співак з теплотою відгукувався про свого першого вчителя музики та співу, проте шкодував, що не зміг йому належно подякувати – священник зник безвісти під час Другої світової війни.

У роки німецько-радянської війни Дмитро Гнатюк опинився на Уралі та працював на танковому заводі. Тоді в юнака відбувалась мутація голосу, а воєнні лихоліття підштовхнули до музики. На заводі він організував самодіяльний хор, а після завершення війни відправився здобувати музичну освіту до Києва. Про вступ Дмитро Гнатюк згадував: «Складаю екзамени до Державної консерваторії імені Петра Чайковського, ночую у альтанці біля пам’ятника Володимиру п’ять ночей, бо ні грошей у кишені, ні жодної знайомої душі в цьому місті. Отак все й починалося».

У роки навчання молодого співака взяв на роботу до свого знаменитого хору Григорій Верьовка, щоб юнак міг купити собі костюм для виступів. Опісля закінчення консерваторії в 1951 році Дмитро Гнатюк влаштувався до Київського театру опери та балету (зараз Національний академічний театр опери та балету України ім. Т. Г. Шевченка, більше відомий як Національна опера). У головній опері України співак пропрацював аж 65 років, з 26-річного віку і до своєї смерті. Розпочавши як соліст, згодом Дмитро Гнатюк у різний час також працював режисером, художнім керівником та директором київської опери.

Репертуар Дмитра Гнатюка був надзвичайно різноманітним. Він виконував більше 200 пісень української та світової класики багатьма мовами, народні пісні та романси. Гастролював зі своїми сольними концертами по всьому СРСР, а також по десятках країн світу. Будучи режисером опери, Дмитро Гнатюк поставив понад 20 вистав українських та іноземних авторів. Як оперний співак та актор, Дмитро Гнатюк виконував окремі сольні партії в багатьох постановках. У колекції Національного музею історії України зберігаються фотопортрети співака у сценічних образах, зроблені у 1953–1959 роках.

Дмитро Гнатюк був митцем та великим поціновувачем мистецтва, що проявлялось, окрім його музичної та театральної діяльності, також в колекціонуванні картин. Протягом життя співак зібрав велику колекцію картин українських митців кінця 19 – початку 20 століття, серед яких роботи Миколи Пимоненка, Сергія Васильківського, Івана Труша, Миколи Сергєєва, Костянтина Крижицького, Олекси Новаківського та інших. Картини прикрашали стіни трикімнатної квартири співака. Дмитро Гнатюк зізнавався: «Мій же концерт за кордоном коштував від чотирьох до шести тисяч доларів, які відразу ж забирав Держконцерт. Усім народним артистам СРСР (…) більш як 220 доларів за концерт не платили. Коли працюєш як віл і коли у тебе по двадцять-тридцять концертів, сума набігала чималенька. Тому більшість із заробленого там витрачав на картини».

Цікаво, що серед іншого, близькі запам’ятали Дмитра Гнатюка як майстерного та завзятого садівника. Співак цінував зв’язок із природою та казав: «Сад уміє бути вдячним: потримайся хвилину-дві за гілку або стовбур – отримаєш такий заряд бадьорості, що і життя хороше буде, і легко йтимуть справи». Він спілкувався із рослинами і навіть співав деревам «Многії літа».

Дмитро Гнатюк помер 29 квітня 2016 року в Києві у віці 91 року та був похований на Байковому кладовищі. За життя співак був нагороджений численними радянськими та українськими нагородами, серед яких Державна премія ім. Шевченка (1973), Орден князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня (2015) та найвища відзнака України – Герой України із врученням ордена Держави (2005). Проте найважливішим нерукотворним пам’ятником Дмитру Гнатюку є його пісні, які близькі серцю кожного українця.