25 березня 1909 року народився Юрій Бойко-Блохин – відомий учасник процесів українізації 1920‒1930-х років, літературознавець, шевченкознавець, перебуваючи закордоном розробляв окремі аспекти націоналістичної ідеології, активно друкувався в українській пресі світу.

Совєтська дійсність не дозволила повною мірою розцвісти таланту Юрія Блохина. Лише опинившись після Другої світової війни на вимушеній еміграції, він зміг самореалізуватися як літературознавець, ідеолог та практик націоналістичного руху. 

Походив Юрій Блохин (псевдонім Бойко-Блохин, Бойко) з робітничої родини, народився в місті Миколаєві. Пізніше він писав, що «виробився в українського патріота під впливом миколаївського українського середовища 1920-их років, діяв у Миколаєві в інтересах відзискання національної свободи для українського народу». l931 року закінчив соціально-економічний факультет літературно-лінгвістичного відділення Одеського інституту професійної освіти і отримав диплом викладача мови і літератури. 1929-го Блохина заарештували у справі Спілки Визволення України, але через півроку звільнили. У наступні роки викладав українську мову в різних навчальних закладах, а згодом вступив до аспірантури Харківського інституту Тараса Шевченка Всеукраїнської академії наук. Із цього часу активно працює як науковець та дослідник, друкується в часописах «Життя і революція», «Літературна критика», «Літературний журнал»,

1935 року Юрія Блохина звільнили з інституту, звинувативши у тому, що він «підпав» під вплив контрреволюціонерів зі Спілки Визволення України й у своїх наукових працях пропагував «шкідливі» думки. Тож науковцю довелося перебиватися різними підробітками. Перед Другою світовою війною він одружується з літературознавицею, випускницею Харківського ІНО Олександрою Сулимою (1902‒1990). Під час війни працює у харківському щоденному часописі «Нова Україна» (редактор Петро Сагайдачний, Всеволод Царинник) на посаді редактора відділу літератури, науки й мистецтва. Також, як доцент Харківського державного університету, читає курс історії української літератури. Вступає до ОУН. 

Восени 1943 року Блохин із родиною переїздить до Львова, а згодом до Німеччини. З 1945 року ‒ у Мюнхені. Працює викладачем в Українському вільному університеті (УВУ), у 1965‒1966 роках обіймає посаду ректора. З 1962 по 1989 ‒ професор-гість у Мюнхенському університеті Людвіга-Максиміліана. Наукову працю вчений поєднує з активною громадською та політичною діяльністю: у 1955‒1964 роках стає членом Проводу українських націоналістів ОУН, згодом ‒ головою Сенату ОУН. 

Пише українською та німецькою мовами. Згодом вийшли чотиритомник «Вибране» (1971‒1990) та епістолярна спадщина у трьох томах (2007‒2027). Ю. Блохин – автор історико-публіцистичних праць «Проблеми історіософії українського націоналізму» (1950), «Шевченко і Москва» (1952), «Російське історичне коріння більшовизму» (1955), «Російське народництво як джерело ленінізму-сталінізму» (1959), «Російські історичні традиції в більшовицьких розвʼязках національного питання» (1964) та ін.

Після відновлення державної незалежності України неодноразово відвідує батьківщину. 1996 року в Києві та Харкові проведено низку урочистих заходів із нагоди ювілею Ю. Блохина.