Підсумки роботи Федора Андрощука на посаді генерального директора музею
П’ять років на посаді генерального директора Національного музею історії України минули швидко. Я дякую членам комісії конкурсу на цю посаду, які 2020 року зупинили вибір на моїй кандидатурі, а також керівництву колишнього Міністерства культури та інформаційної політики, яке довірило мені найбільший музей України. Наскільки правильним був цей вибір, можна скласти думку на основі звіту про виконану роботу. Там же можна дізнатися більше про діяльність музею та нові напрямки його роботи, започатковані під час мого керівництва.
Неможливо згадати всіх, хто підтримував як музей, так і мене особисто, тому нині я відзначу лише окремих осіб і колег. Зокрема, колишніх міністра культури Володимира Бородянського та заступницю міністра культури з питань європейської інтеграції Світлану Фоменко.
Згадаю й Дениса Монастирського, який трагічно загинув 2023 року. На посаді міністра внутрішніх справ він допомагав українським музеям з евакуацією колекцій у лютому-березні 2022 року. Денис Монастирський щиро цікавився історією України й підтримував Національний музей історії України в боротьбі з незаконним обігом археологічної спадщини.
Важливою була підтримка колег, які допомагали втілювати спільні виставкові проєкти. А саме: Юлії Литвинець (Національний художній музей України), Людмили Строкової (Національний музей декоративного мистецтва України), Дмитра Стуса (Національний музей Тараса Шевченка), Нелі Куковальської (Національний заповідник «Софія Київська»), Максима Остапенка (Національний заповідник «Києво-Печерська лавра»), Віктора Чабая (Інститут археології НАН України), Лариси Кулаковської (Археологічний музей Інституту археології НАН України), Катерини Висоцької (Вінницький обласний краєзнавчий музей), Тараса Возняка (Львівська національна галерея мистецтв імені Б. Г. Возницького), Романа Чмелика (Львівський історичний музей), Любові Дубровіної (Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського ), Ярослава Файзуліна (Центральний державний історичний архів України), Олександра Смірнова (креативна агенція Tabasco), Стелли Беньямінової (StedleyArtFoundation), Есми Аджієвої (ГО «Алєм»).
Окрема подяка Павлу Шидловському, завідувачу кафедри археології та музеєзнавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, який своїми рекомендаціями допоміг підібрати молоде талановите покоління нових співробітників музею.
Дякую колегам, які були зі мною протягом усього періоду, допомагали й підтримували роботу музею в особливо складні місяці карантинних обмежень 2020–2021 років, а також під час демонтажу експозицій та евакуаційних заходів у лютому-березні 2022 року. Організація повернення колекцій кримських музеїв з Амстердаму до України, юридична перемога, що завершилася знесенням незаконної будівлі на території музею та участь у двох великих міжнародних виставках у Данії та Литві також є заслугою команди музею, яка сформувалася під час моєї каденції. Успішні виставкові проєкти, як і заходи зі збереження музейної колекції, здійснені під час війни у Національному музеї історії України та його філії Скарбниці, свідчать про правильність зроблених мною кадрових призначень на ключові посади. Ці люди перевірені часом, а також тими складними обставинами, у яких опинився як музей, так і вся Україна.
За цей час у Національного музею історії України з’явилися нові інституційні побратими: Музей Мозґорд у Данії, Музей Алларда Пірсона в Нідерландах, Національний музей Литви, Державний історичний музей Швеції та Центр археології імені Лейбніца в Німеччині (колишній Римсько-германський центральний музей). Це хороший початок, і ці досягнення можна розвивати.
Бажаю новому очільнику музею та його колективу успіхів і витримки в цей складний для України час. Фундамент міжнародної підтримки музею закладено, і я впевнений, що допомога йому, як і культурі України буде зміцнюватися.
Федір Андрощук