75 років тому загинув Головний командир УПА Роман Шухевич. В історію України він увійшов як один з найтвердіших і найпослідовніших борців за відновлення незалежності нашої держави.

Роман Шухевич народився 30 червня 1907 року в м. Львові. Він походив з відомої галицької родини, члени якої були достатньо знаними людьми. З роду Шухевичів вийшла когорта політичних, культурно-громадських і військових діячів, які формували модерну українську націю та боролися за її державність. Дід Романа – Володимир Шухевич – був відомим українським ученим, етнографом, збирав народні перекази й пісні. Дядько, Степан Шухевич, брав участь в Українській революції 1917–1921 років, служив в Українській галицькій армії на різних командирських посадах, 1918-го був комендантом міста Одеси. У 1920–1930-х роках Степан Шухевич став знаним адвокатом, і найчастіше захищав саме українців, незважаючи на їхнє соціальне й матеріальне становище. Довелося йому захищати й свого племінника під час Львівського процесу над членами ОУН 1936 року.

Дитинство Романа Шухевича минуло в містечку Краківці на Львівщині, де його батько працював у повітовому суді. 1914 року родина переїхала до Камінки-Струмілової (нині місто Кам’янка-Бузька), де Осип Шухевич обіймав посаду судді. Там Роман розпочав навчання, а продовжив його у Львові, у філії Академічної гімназії. У 1917–1925 роках молодий Шухевич мешкав під опікою Герміни Шухевич на вулиці Собіщини, 7. Завдяки творам народного мистецтва, які зібрав його дід Володимир, в оселі панував дух патріотизму.

В юнацькому віці Роман мав можливість спілкуватися з учасниками збройної боротьби за незалежність України, зокрема з полковником Євгеном Коновальцем, який певний час винаймав помешкання в будинку родини Шухевичів. Із середини 1920-х років юнак став членом таємної Української військової організації, а вже 1926-го за дорученням УВО здійснив замах на одного з польських діячів – польського шкільного куратора у Львові Станіслава Собінського, убивши його пострілом з пістолету посеред вулиці. Незважаючи на всі зусилля польської поліції, цей теракт так і не було розкрито, а Роман Шухевич здобув значний авторитет у підпіллі.

Після вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького 16 червня 1934 року польська поліція заарештувала Романа Шухевича як одного з підозрюваних в організації цього теракту. Однак цілком довести його провину в суді не вдалося, і діяч отримав досить незначне покарання: на рік опинився в концтаборі у Березі Картузькій. Згодом завдяки зусиллям дядька-адвоката Романа Шухевича звільнили.

Залишаючись членом ОУН, діяч проявив себе ще і як вправний організатор та бізнесмен. У 1937–1939 роках він і Богдан Чайківський організували рекламну фірму «Фама», яка успішно рекламувала українські товари. У цій фірмі, що поширила свою діяльність на значну частину заходу України, в різних населених пунктах активно працювали члени ОУН, яким важко було знайти роботу з гідною оплатою. Частині з них навесні 1939 року вдалося перейти до Закарпаття, де 15 березня було проголошено незалежну українську державу, і стати до її оборони в місцевій Карпатській Січі. 

Після початку Другої світової війни 1 вересня 1939 року Роман Шухевич виїхав до Кракова, де продовжував активну діяльність в ОУН. 1940-го, після розколу організації на два крила – під керівництвом Андрія Мельника й Степана Бандери, діяч став одним з керівників ОУН(б).

У 1943–1950 роках Роман Шухевич був Головою Проводу ОУН(б) на українських землях, Головним командиром Української повстанської армії (УПА) та Генеральним секретарем Української головної визвольної Ради (УГВР).

Дані про кількість жертв з боку українського збройного підпілля та з боку більшовицької влади засвідчують, якою довготривалою та жорстокою була ця боротьба. Протягом 1944–1954 років, за даними КГБ УРСР, було знищено понад 134 тисяч підпільників ОУН і УПА, заарештовано понад 102 тисяч, вислано у віддалені райони СССР понад 200 тисяч осіб, вийшло з повинною понад 75 тисяч повстанців. Втрати радянської сторони склали понад 300 тисяч осіб, здебільшого з-поміж чекістів і радянського партійно-господарського активу. Більшість істориків схильні вважати, що кількість загиблих з радянського боку насправді занижена й мала би бути значно більшою.

Починаючи з 1944 року, НКВД-НКГБ-МГБ УРСР розшукували Романа Шухевича як одного з керівників Проводу ОУН(б) й УПА. На членів Проводу ОУН(б) було заведено групову агентурну розробку «Барліг» (рос. «Берлога»), яка згодом розрослася до 64 томів (плюс приблизно стільки ж додатків – копій і перекладів документів підпілля).

На Романа Шухевича завели персональну справу-формуляр під кодовою назвою «Вовк», яка до 1950-го збільшилася до 13 томів.

Усі обласні управління НКВД-НКГБ-МГБ у 1944–1950 роках мали орієнтування на його розшук: їм було надіслано короткий опис зовнішності Романа Шухевича, фотографії, інформацію про його родинні зв’язки. Чекістам вдалося затримати родичів діяча: батька, сестру, дружину Наталію Шухевич (Березинську), двох дітей – Юрія та Марію. Однак сам Роман Шухевич завдяки дотриманню вимог суворої конспірації тривалий час уникав арешту. Ба більше, чекісти не могли навіть зорієнтуватися, на яких територіях він перебував.

Проте з 1948–1949 років чекістські заходи дедалі посилювалися, і кільце навколо діяча поступово стискалося. Восени 1948-го живим затримали одного з його найдовіреніших осіб – керівника Рогатинського окружного проводу ОУН(б) Зиновія Благого «Шпака». Він пішов на співпрацю з чекістами й надав немало інформації про місця, де в 1945–1948 роках переховувався Головний командир УПА.

Трагічна розв’язка сталася на початку березня 1950-го, коли 3 березня у Львові захопили живою зв’язкову Романа Шухевича Дарію Гусяк «Нусю». У тюрмі управління МГБ у Львівській області її два дні поспіль активно допитували й били, але вона не видала місця перебування свого керівника, сказавши, що пов’язана з ним клятвою. Тоді чекісти провели хитру агентурну комбінацію: підсадили в камеру до Дарки Гусяк жінку, яка знала багатьох підпільників, але співпрацювала з МГБ. Її загримували, буцімто в неї були сильні побої від допитів. Увійшовши в довіру до Дарки Гусяк, ця агентка зуміла отримати інформацію про перебування Романа Шухевича в с. Білогорща під Львовом (нині – в межах міста). 

Відразу ж було розроблено чекістсько-військову операцію, до якої залучили понад 600 офіцерів і солдатів МГБ. 5 березня 1950 року село Білогорща заблокували й розпочали обшуки всіх хат. В одній з них було виявлено й затримано Галину Дидик – довірену особу Романа Шухевича, а сам він чинив збройний спостив, убив майора МГБ Ревенка, зрештою під час перестрілки його важко поранили в груди. Щоб не потрапити в полон живим, командир УПА вистрелив собі у скроню.

Тіло Шухевича привезли в управління МГБ у Львівській області, а потім знищили, до того ж точно не відомо – де, ким і в який спосіб.

Роман Шухевич для радянської влади був одним з найнебезпечніших ворогів. А для українців його непересічне життя та діяльність є прикладом, що надихає нас нині, у час боротьби проти російської агресії.

У бібліотеці Національного музею історії України зберігається чимало книжок, де згадано про життя та діяльність Романа Шухевича. Частину з них видала українська діаспора в період 1950-1991 років, а ще більше – вже після відновлення незалежності України 1991-го.