Олесь Шевченко — український політичний діяч, вʼязень радянських таборів, учасник національно-визвольного руху, член Української Гельсінської групи та Комісії з питань державного суверенітету, співавтор Декларації про державний суверенітет України, голова Київського товариства політвʼязнів та репресованих, борець за незалежність України у XX столітті. Талановитий лідер і оратор, організатор численних мітингів і маніфестацій. Був одним із координаторів похоронної процесії перепоховання праху Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого (19.11.1989 р.). 

Народився у с. Сквира на Київщині. Навчався у Київському ТУ енергетиків №2, спеціальність «електрик». Потім – строкова служба в армії. У 1969 р. закінчив факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Був учасником студентських протестів проти дискримінації української мови. Після закінчення навчання працював референтом відділу преси Українського товариства дружби і культурних звʼязків з зарубіжними країнами. В 1970-х рр. Олесь Шевченко створив громадський фонд допомоги дітям українських політв’язнів. Був у числі організаторів нелегального “Об’єднаного революційного фронту”. Поширював самвидав. 1973–1975 рр.  після арешту В’ячеслава Чорновола разом зі Степаном Хмарою брав участь у підготовці 7–8, 9 і 10 випусків «Українського вісника».  1976 р. дав згоду Оксані Мешко працювати неоголошеним членом Української Гельсінської групи.

1980 р. Олесь Шевченко був заарештований. У 1981 р. за «антирадянську агітацію та пропаганду» був  відправлений до  табору ВС-389/36 в с. Кучино Пермської області.  Пізніше етапований у табір №37 с. Половинка Пермської області. Заслання відбував у Казахстані. Звільнений у 1987 р. 

1990 р. було створено Українську республіканську партію. Олесь Шевченко став членом проводу партії і головою Київської організації. У кінці 1980-х рр. провів чимало мітингів та маніфестацій у Києві, які сприяли проголошенню незалежності України. В 1990 р. Олеся Шевченка було обрано депутатом Верховної Ради України від Голосіївського округу (м. Київ). У Верховній Раді працював у Комісії з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин, входив до фракції «Народна Рада».

У червні 2024 р. у Національному музеї історії України у межах виставки «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди» відбувся цикл зустрічей-обговорень на тему “Дисиденти. Історія у фотоспогадах”. Одним із героїв зустрічі став Олесь Шевченко, матеріали якого представлені на згаданій виставці. Зокрема, знаковий експонат – саморобний значок у вигляді прапорця, забарвлений у синьо-жовтий кольори, та виготовлений з поєднаних елементів металу і пластмаси. Цікавою є історія цього експонату. У 1987 р. було створено Український культурологічний клуб – першу незалежну громадську організацію в радянській Україні, членами якої були колишні політвʼязні. Вони, демонструючи свої політичні погляди, виготовляли саморобні прапорці, один із яких і належав Олесю Шевченку. Експонат можна побачити на виставці «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди».