Український політичний і громадський діяч, дисидент, політвʼязень радянських таборів та психіатричних лікарень, член УНА-УНСО.

Народився 21 липня 1937 року в с. Новоолександрівка Донецької області. Батьків Анатолія репресували, але їм вдалося втекти із сибірського табору на Донеччину. Після закінчення Другої світової війни родина переїхала на Черкащину. 1954 року Анатолій закінчив школу із золотою медаллю. Вступив на фізичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, обрав як спеціальність астрономію.

Уперше Анатолія Лупиноса заарештували 1956 року за організацію студентських виступів проти радянської окупації Угорщини. Покарання він відбував у Володимирському централі та спецтаборах. З увʼязнення повернувся 1967-го. Під час увʼязнення захворів – у Анатолія діагностували парапарез ніг. Був змушений ходити на милицях (пізніше відновився). Отримав довічну першу групу інвалідності. У грудні 1969 року став студентом заочного відділення економічного факультету Української сільськогосподарської академії. 1970-го працював адміністратором у Київському концертно-хоровому товаристві. 22 травня 1971 року біля памʼятника Тарасу Шевченку продекламував вірш «Покритка». За шість днів був заарештований. 

Експертиза Інституту ім. Сербського визнала Анатолія Лупиноса неосудним, тому його відправили на примусове лікування в Дніпропетровську спецпсихлікарню. Дисидента лікували галоперидолом, трифтазином, тизерцином, сульфозином, провели 40 інсулінових шоків. Звільнили Анатолія Лупиноса 1983 року.

Був одним з ініціаторів створення «Зеленого Світу», українського «Меморіалу», Народного руху України (НРУ).

1991 року Анатолія Лупиноса заарештували. Півтора місяці він перебував під слідством за звинуваченням в організації масових акцій у Києві під час обговорення Верховною Радою УРСР проєкту нового союзного договору – «за організацію дій, що порушують порядок». Був звільнений після проголошення незалежності України.

До останніх днів життя – активний політичний і громадський діяч УНА-УНСО. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

У Національному музеї історії України відкрита до огляду виставка «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди», на якій представлено матеріали Анатолія Лупиноса, а саме книга «Бунт має рацію», ручка, попільниця та чашка, які до колекції музею передав кінорежисер Олександр Муратов. Також у фондовій колекції музею зберігається піджак і костур (ціпок), які належали Анатолію Лупиносу.

Ми випрягли волів, перевернули плуга,

Сідлаємо коней та гострили списи,

Відкинули жалі, згадали всі наруги,

Прости нас, Господи, помилуй і спаси.

На скресі двох світів стаємо до двобою,

На скресі двох епох гряде шляхетний світ.

Віч-на-віч Нація з безликою юрбою.

Навколо ворогів – суцільний живопліт.

Волога цвіль Європ лоскоче наші ніздрі,

Спекотних Азій тлін судомить ремена.

Чекає бій. Все інше буде... після.

Життя триває. Точиться війна.

Анатолій Лупиніс

1990 рік