Оксана Мешко – українська громадська діячка, співзасновниця Української Гельсінської групи й фактично голова цієї організації в період масових арештів з боку КДБ, які відбувались у 1970-х роках в УРСР. Учасниця національно-визвольного руху 1960–1980-х.

Народилася в с. Старі Санжари Полтавської області в селянській родині козацького стану. Її дитинство припало на роки Першої світової війни, Української революції та встановлення більшовицького режиму в Україні. 1919 року Оксаниного 17-літнього брата Євгена, активіста «Просвіти», було вбито. 1920-го розстріляли її батька – Якова Мешка. Хату, в якій жила родина Мешків, було конфісковано, а всі рідні роз’їхалися по світу. Оксана закінчила чотири класи Першої української гімназії імені Морозовської в Полтаві. 1927 року розпочала навчання в Інституті народної освіти м. Дніпропетровська (нині Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) на хімічному факультеті. Її двічі виключали з інституту як представницю соціально ворожого середовища, але 1931 року Оксана таки його закінчила. Під час навчання вона вийшла заміж за Федора Сергієнка, якого 1935-го заарештували. 

Дружина писала листи з вимогою звільнення чоловіка. Після дев’ятьох місяців слідства його звільнили. Федір був змушений виїхати на Урал, куди пізніше переїхала й Оксана з двома синами. 1944-го родина повернулася до Дніпропетровська, пізніше оселилася в Києві. 1947 року Оксану Мешко заарештували на Львівській площі за звинуваченням у намірі разом із сестрою Вірою Худенко вчинити замах на Микиту Хрущова – першого секретаря ЦК КП(б)У. Через сім місяців допитів  жінку засудили до десяти років таборів у м. Ухта, АРСР Комі. 1956 року була реабілітована. Переїхала жити до сина в Київ.

9 листопада 1976 року було створено Українську громадську групу сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ), яка стала об’єднанням діячів правозахисного руху. Оксана Мешко була однією зі співзасновниць організації.

«У перший день створення групи був зорганізований бандитський напад на помешкання Миколи Руденка, і тоді каменем була поранена член групи Оксана Мешко» (з «Повідомлення про створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод», 12.11.1976). 

1981 року діячку засудили до шести місяців увʼязнення та п’яти років заслання в с. Аян Хабаровського краю. Після відбуття терміну Оксана Мешко повернулася в Україну. 1988-го увійшла до координаційної ради Української Гельсінської спілки, створеної на основі УГГ. А 1990 року ініціювала поновлення правозахисного руху під назвою «Український комітет “Гельсінкі-90”». Була однією з учасниць студентського голодування (Революція на граніті). 

Померла Оксана Мешко 2 січня 1991 року. Похована на Байковому кладовищі. 

У фондовій колекції Національного музею історії України зберігається автобіографічний нарис Оксани Мешко «Між смертю і життям» (1991) та поштова картка із зображенням правозахисниці, яку було надруковано в 1980-х у США та яка містить інформацію про заарештованих жінок –учасниць Української Гельсінської групи. Картки друкували для якомога більшого розголошення про арешти, що відбувалися в УРСР.