21 січня 1978 року, у переддень 60-ї річниці проголошення незалежності Української Народної Республіки (22.01.1918), Олекса Гірник вчинив акт самоспалення біля могили Тараса Шевченка в Каневі на знак протесту проти русифікації України. Радянська влада довго замовчувала його відчайдушний акт громадянської непокори.

Олекса Гірник – український дисидент, політвʼязень, Герой України (посмертно, 2017 р.). 

«– Чули, що сталось на могилі Шевченка?

– А що?

– Чоловік спалився.

– Коли?

– Сьогодні вдосвіта.

– Господи, хто ж він?

– Галичанин, кажуть. Розкидав листівки із закликом боротьби за свободу – і підпалився» (спогади з книжки «Спалився за Україну» Михайла Іщенка).

Олекса Гірник народився 28 березня 1912 року в с. Богородчани (нині Івано-Франківська область). Освіту здобував у польській школі, пізніше навчався в українській гімназії у Станіславові. Належав до «Пласту», «Просвіти», працював у молодіжному товаристві «Сокіл», де очолював загін пластунів. Мріяв вступити на філософський факультет Львівського університету, але цьому не судилося здійснитись через призов до польської армії.

У березні 1937 року був засуджений до п’яти років і трьох місяців увʼязнення за висловлювання проти польської влади та заклики до української незалежності, що прирівняли до державної зради. Покарання відбував у концентраційному таборі Береза-Картузька, який створила польська влада як місце інтернування супротивників керівного режиму. Пізніше була львівська вʼязниця «Бригідки». 

Вдруге засуджений 17 грудня 1940 року за статтею 54 ч. 1 КК УРСР «зрада Батьківщині» до восьми років таборів і п’яти років позбавлення прав. Покарання відбував на Уралі. 1948 року повернувся в Україну.

19 січня 1978 року вдома на столі дружина Олекси знайшла записку, в якій чоловік писав, що їде до Львова. Насправді ж він вирушив до Києва. Пізно ввечері дістався автобусом до Канева. Близько третьої ночі 21 січня облився бензином і підпалив себе. Перед цим чоловік залишив прощальну записку й розкидав по землі сотні листівок. 

«Коли підняли перші листівки, то прочитали, що спалив себе Олекса Гірник із Калуша. Листівок було близько тисячі, написані від руки одним і тим же почерком. Можна було зрозуміти, що Олекса Гірник готувався до своєї акції довго і ретельно. Зібрані листівки були 5-ти різних текстів, в яких автор, цитуючи поезії Тараса Шевченка, Лесі Українки, протестував проти русифікації України, її колоніального становища в Радянському Союзі... Нарахували 970 листівок» (спогади Олександра Гнучого з книжки «Спалився за Україну» Михайла Іщенка). 

Олексу Гірника привезли додому в закритій труні. Поховали тихо. Віддати шану Олексі прийшло багато людей. На похороні були присутні представники кгб, які з вікон хат занотовували, хто відвідав похорон. Попри заборону відкривати труну, після таємного відспівування Олекси Гірника підпільним греко-католицьким священником Михайлом Петрашем, яке відбулося серед ночі при завішених вікнах, син зірвав із цвяхів віко труни й попрощався з батьком.

У фондовій колекції НМІУ зберігається фотографія делегації 2-го Всесвітнього Конгресу українських політичних вʼязнів, учасники якого покладають вінки на місці самоспалення українського дисидента Олекси Гірника (1993 р.).