9 грудня 1925 року народився Патріарх Київський і всієї Руси-України Володимир (у миру Василь Омелянович Романюк) – релігійний діяч, богослов і політв’язень.

Діяч походив з села Химчин Станіславської області (нині – Івано-Франківська). У 19 років був заарештований за зв’язки з ОУН, хоча збройної участі в русі опору не брав. Того ж 1944 року родину Романюків вивезли до Сибіру, а Василя засудили до 20 років ув’язнення, проте зрештою термін зменшили до 10 років. 1946 року від голоду, важкої праці та виснаження помер батько – Омелян Романюк, якого поблизу станції «Зима» в Іркутській області власноруч поховала матір майбутнього Патріарха Анна Романюк. 

Своє покарання Василь відбував у Кустолівській сільськогосподарській колонії № 17 на Полтавщині. Там він розповідав ув’язненим про свавілля, яке співробітники НКВС чинили над його родиною. За ці розповіді та спробу втечі з колонії з кількома старшими оунівцями юнак отримав повторний термін на ще 10 років ув’язнення. 

На засланні в Магаданській області Василь познайомився з Марією Антонюк, яка 1954 року стала його дружиною. 1959 року в родині Романюків народився син, якого назвали Тарасом. 

Вдруге майбутнього патріарха заарештували в липні 1972 року та засудили за ст. 62 ч. 2 Кримінального кодексу УРСР, тобто за антирадянську агітацію та пропаганду. Василя визнали особливо небезпечним рецидивістом, він отримав 7 років таборів і 3 роки заслання. Покарання відбував у таборі ЖХ-389/1-8 (селище Сосновка в Мордовії). 

1976 року Василь Романюк відмовився від радянського громадянства та заявою до митрополита Мстислава (Скрипника) визнав себе членом Української автокефальної православної церкви. З листопада 1979 року став членом Української Гельсінської групи.

Весною 1981 року діяч повернувся із заслання додому. Правоохоронні органи одразу взяли його під адміністративний нагляд і заборонили проводити богослужіння. Щоб не отримати статтю за «дармоїдство», працював сторожем у районній лікарні та двірником. Через кілька років Василь Романюк отримав дозвіл проводити церковні служби, хоча залишався під контролем КДБ. 

1988 року разом із сином зміг виїхати до Канади. Пробув там неповні півтора року і повернувся до України, дізнавшись, що низка парафій на Львівщині вийшла з підпорядкування російської православної церкви. 28 квітня 1990 року Василя Романюка постригли в чернецтво з ім’ям Володимир. Вже 21 жовтня 1993 року його обрали Патріархом Київським і всієї Руси-України,  24 жовтня – інтронізували в Софійському соборі. 

Помер Патріарх Володимир 14 липня 1995 року за обставин, нез’ясованих і досі. Релігійного діяча поховали біля дзвіниці Софійського собору в Києві. 

Нині ці слова Патріарха Володимира залишаються актуальними: «Створення єдиної Помісної Православної Церкви в Україні є необхідною передумовою міцної Української держави. Ніколи незалежність України не буде повною, якщо 60 відсотків її православних належатимуть до іншого духовного центру, як це ми маємо тепер з т. зв. Українською Православною Церквою московського патріархату. Тому єдиним нашим порятунком в даній ситуації є об’єднання всіх православних України саме довкола Києва, як нашого духовного центру, нашого національного Єрусалиму. Тільки при такій умові ми зможемо стати повноцінною нацією, тільки при такій умові нас буде поважати світ».

У Національному музеї історії України триває виставка «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди». Серед представлених на ній матеріалів можна побачити скуфію (повсякденний головний убір священнослужителів), яка належала Патріарху Володимиру. Також у колекції музею зберігаються інші речі, пов’язані з видатним богословом і політв’язнем, зокрема вишита сорочка та митра, яку після його інтронізації подарувала Чернівецька єпархія.