Коло інтересів і діяльності Євгена Сверстюка вражає: літературний критик, поет, філософ, мислитель, дисидент, засновник і редактор православної газети «Наша віра», президент Українського ПЕН-клубу, доктор філософії, автор одного з найважливіших текстів самвидаву – «З приводу процесу над Погружальським». 

Народився 13 грудня 1927 року (батько записав рік народження сина як 1928-й) у селі Сільце Горохівського повіту Волинського воєводства (нині Волинська область) у селянській родині. 

1952 року Євген Сверстюк закінчив філологічний факультет Львівського державного університету імені Івана Франка, 1953-го став аспірантом Науково-дослідного інституту психології Міністерства освіти радянської України, але до захисту кандидатської дисертації його не допустили. Певний час працював старшим науковим співробітником НДІ психології. 

У 1961–1962 роках Євген Сверстюк завідував відділом прози журналу «Вітчизна». Із 1965-го й до дня арешту в січні 1972 року працював відповідальним секретарем редакції «Українського ботанічного журналу». 

Євген Сверстюк був одним з найяскравіших членів Клубу творчої молоді «Сучасник» (Київ). 1964 року співробітник Державної публічної бібліотеки УРСР (нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського) Віктор Погружальський скоїв підпал, внаслідок якого згорів бібліотечний відділ україністики. Набув поширення анонімний памфлет під назвою «З приводу процесу над Погружальським», у якому в цьому злочині звинувачували антиукраїнську владу. Автором праці був Євген Сверстюк. 

14 січня 1972 року, під час масових арештів української інтелігенції, заарештували і Євгена Сверстюка. Суд тривав понад рік. У квітні 1973-го діяча засудили до семи років таборів суворого режиму та п’яти років заслання за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР «антирадянська агітація і пропаганда». Головним доказом звинувачення стала праця Євгена Сверстюка «Собор у риштованні», яку визнали антирадянською. Політв’язня звільнили в жовтні 1983 року. 

Після створення Українського культурологічного клубу (1987) Євген Сверстюк брав участь у роботі цієї організації. З 1989-го – редактор християнської газети «Наша віра». Того самого року діяча обрали президентом Української асоціації незалежної творчої інтелігенції, яка присуджувала щорічні премії імені Василя Стуса. У 1993–2010 роках – президент Українського ПЕН-клубу. 1993 року Євген Сверстюк в Українському вільному університеті (Мюнхен) захистив докторську дисертацію з філософії. 2008 року діяча нагородили державним Орденом Свободи, зокрема за видатні заслуги в утвердженні суверенітету й незалежності України.

Євген Сверстюк помер напередодні свого 87-річчя. 4 грудня 2014 року його поховали на Байковому кладовищі. 

На виставці «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди», що триває в Національному музеї історії України (МІСТ), експонується куртка поета й дисидента Василя Стуса та Євгена Сверстюка, яка має цікаву історію. Коли Василь Стус перебував на засланні в селищі Імені Матросова (Магаданська область, Колима), він надіслав цю куртку своєму другу Євгену Сверстюку, який відбував заслання в селі Багдарин (Бурятія). За словами Євгена Сверстюка, куртка прослужила йому 10 років, а в жовтні 1993 року діяч передав її до колекції музею. 30 років вона зберігалася у фондовій колекції, а в серпні 2023 року цю річ уперше представили на означеній виставці.

У фондовій колекції МІСТ зберігаються й інші речі та твори Євгена Сверстюка, які філософ і дисидент передав до закладу.