Опанас Заливаха – живописець, кераміст, шістдесятник, член Клубу творчої молоді (КТМ) «Сучасник», правозахисник, політвʼязень. 

 Народився 26 листопада 1925 року в селі Гусинка на Харківщині. Родина Опанаса Заливахи, рятуючись від голоду, 1933 року переїхала на Далекий Схід. Там пройшла юність майбутнього художника. 

Хист до малювання в Опанаса Заливахи проявився змалку. Згодом він навчався живопису в Ленінградському державному інституті живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна Академії мистецтв СРСР. Студентом зневажливо ставився до радянської влади. Через байдужість до політичної активності та «недостойну поведінку радянського студента» Опанаса Заливаху виключили з інституту на другому курсі. Проте пізніше художника поновили на навчанні, він завершив його 1960 року.

1957 року Опанас Заливаха проходив студентську практику в місті Косів Станіславської області (нині – Івано-Франківська область). Там він вперше дізнався про українську культуру, історію, етнографію.

1961 року художник остаточно переїжджає жити в Україну. Він вступає до Івано-Франківського обласного товариства художників. Цього ж року відбулася перша виставка робіт митця, проте влада засудила її  за «занепадницькі настрої». 

У Івано-Франківську Опанас Заливаха жив тиждень-два, а потім їхав до Києва. Там зокрема малював у майстерні художниці Алли Горської, яка постійно говорила йому: «Малюй, Панасе, думай тут, читай книжки».

Художник прожив у росії 30 років і багато що з української мови забув. Тому Опанас Заливаха вчив українську мову заново, ходив із аркушем паперу та записував невідомі йому українські слова. Учителем української для багатьох шістдесятників була Надія Світлична – рідна сестра літературознавця й дисидента Івана Світличного. У майстерні Алли Горської Опанас писав диктанти, які начитувала Надія Олексіївна. Це допомагало краще вчити українську мову та менше вживати суржик, який тоді був поширений серед жителів Києва.   

1964 року, до святкування 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка у вестибюлі червоного корпусу Київського державного університету Опанас Заливаха разом із Аллою Горською, Галиною Севрук, Людмилою Семикіною та Галиною Зубченко створював вітраж «Шевченко. Мати». Цю роботу так і не втілили у життя: до святкування виготовили тільки центральну частину, намальовану на склі, яку пізніше знищили. До нашого часу збереглися лише ескізи вітражу на картоні. 

Опанаса Заливаху заарештували в першій хвилі переслідувань української інтелігенції 1965 року. Художника засудили до п’яти років таборів суворого режиму за статтею 62 ч. 1 Кримінального кодексу УРСР, тобто за «антирадянську пропаганду». Покарання він відбував у таборі № 385/11 (селище Явас, Мордовія). 

Після відбуття терміну, повертаючись в Україну, Опанас Заливаха заїхав до Москви у гості до Леся Танюка, який очолював КТМ «Сучасник». Звідти передали телеграму в Київ про повернення Заливахи додому. Алла Горська влаштувала святкову зустріч, замовивши ресторан, де зібралися найближчі друзі та однодумці. 

Після повернення до Івано-Франківська Опанаса Заливаху взяли під адміністративний нагляд на один рік. Він влаштувався креслярем, газетярем і копіювальником у побутове бюро. Був членом Спілки художників України. 1989 року Опанас Заливаха отримав премію імені Василя Стуса, а 1995 року йому присудили премію імені Тараса Шевченка. Виставки робіт проводили у багатьох містах України та закордоном. Творчість митця оповідає про боротьбу, поневіряння і перемоги українського народу. 

Опанас Заливаха відійшов у засвіти 24 квітня 2007 року. Похований  в урочищі Демʼянів Лаз біля Івано-Франківська.

У Національному музеї історії України триває виставка «Боротьба за незалежність. Творці. Епізоди», одним із героїв якої є Опанас Заливаха. В експозиції можна побачити деревʼяне намисто, яке художник, перебуваючи в мордовському таборі, виготовив у подарунок для дисидентки Ольги Горинь – дружини правозахисника й політв’язня Михайла Гориня. Це намисто він поклав до деревʼяної скриньки, яка зберігається у фондовій колекції музею.