110 років тому пішов із життя видатний археолог і музеєзнавець Вікентій В’ячеславович Хвойка (1850–1914). Ми вшановуємо його як одного із засновників та першого головного зберігача сучасного Національного музею історії України – закладу, що цього року відзначає своє 125-річчя. На честь видатного археолога у холі музею відкрилась мінівиставка, яка знайомить із науковою спадщиною Хвойки.

Відкриття та наукові досягнення Вікентія Хвойки дали змогу створити першу наукову концепцію історичного розвитку Середнього Подніпров’я від кам’яної доби до Середньовіччя. Так, у серпні 1893 року науковець відкрив Києво-Кирилівську пізньопалеолітичну стоянку (24–23 тис. років тому), а в 1895–1896 роках на київських пагорбах над Подолом (вул. Кирилівська, № 59–61) дослідив поселення невідомої досі землеробської культури «мальованої кераміки», що пізніше отримала назву трипільської (кінець 6 – початок 3 тис. до н. е.).

Значним був внесок Вікентія Хвойки й у вивчення доби раннього заліза. Він досліджував скіфські пам’ятки (7–3 ст. до н. е.), зокрема, кургани біля сіл Оситняжка на Кіровоградщині, Аксютинці, Великі Будки на Сумщині, Райгород, Пруси на Черкащині та інші. 

Важливими були досягнення науковця в розвитку слов’янської археології. Проводячи розкопки біля сіл Ромашки, Зарубинці (1899), Черняхів (1900–1901) на Київщині, він вперше відкрив пам’ятки «полів поховань» в Україні: зарубинецьку (2 ст. до н. е. – 2 ст.) й черняхівську (3–5 ст.) культури. Учений розглядав їх як пам’ятки давніх слов’ян. 

Ми зобов’язані йому також вивченням Старокиївської гори, тут археолог виявив «язичницьке капище», рештки князівського палацу 10–11 ст., ремісничі майстерні, захоронення киян 1240 р., зібрав багато цінних предметів. 

Також значну увагу науковець приділяв збереженню та популяризації здобутих матеріалів. Він є автором понад 36 друкованих праць, був дійсним членом багатьох наукових товариств, брав активну участь у роботі ХІ–ХV Археологічних з’їздів. Вагомою заслугою дослідника стала розробка періодизації та історичної послідовності ранньослов’янських культур, а також ідея про автохтонність місцевого українського населення.

Помер Вікентій Хвойка 2 листопада 1914 року. Похований на Байковому кладовищі в Києві.